Ти клацаєш посилання на місцеву газету, і вантажиться заголовок, потім картинка, потім перші три абзаци, і ти вже почав читати, перш ніж щось іще відбувається. Потім сторінка стає порожньою. Або перетворюється на купу посилань без стилів із логотипом, розтягнутим на всю ширину екрана. Або вилазить вікно, яке просить тебе або прийняти стеження, або платити £2,99 на місяць, і третьої кнопки немає.
Стаття була на твоїй машині. Сервер видавця вже надіслав її всю, текст і таблиці стилів, і твій браузер уже її намалював. Забрав її код, який видавець вирішив запустити потім, на твоєму комп’ютері, куплений у комерційного вендора, чий продукт полягає в тому, щоб забрати назад те, що щойно доставили.
Удома в мене працює Pi-hole1, який блокує рекламні й стежильні хости для кожного пристрою в мережі. На дедалі довшому списку британських новинних сайтів цього вистачало, щоб сторінку знищили. Тож 22 вересня 2026 я зробив розширення Chrome, щоб це зупинити, і назвав його Keep The Page. Код лежить на GitHub у damo2929/browserplugin під ліцензією MIT, а тут про те, що воно робить, що я знайшов усередині тих сторінок, поки його робив, і про виправлення, що все погіршили, перш ніж знайшлося правильне.
Це не обхід пейвола. Якщо сервер ніколи не надсилав статтю, нічогісінько тут її не вичаклує. The Times лишилася закритою, і це правильно. Воно зберігає те, що тобі вже надіслали.
Стаття приходить, а потім зникає
Ззовні всі вони працюють однаково. HTML приходить повністю, а потім скрипт, зазвичай завантажений із хоста, що належить вендору, а не газеті, вирішує, що ти не вартий того, щоб тобі це показували, і прибирає його.
Що саме він прибирає і як, залежить від того, якого вендора купив видавець. Ось чотири, які я зустрів, кожен прочитаний з живої сторінки під час роботи:
| Видавець | Що приходить | Що сторінка потім робить сама з собою |
|---|---|---|
| Newsquest (269 видань)2 | повна стаття | будує стіну, запускає навантаження через eval, викликає діалог confirm() |
| notebookcheck.net | повна стаття | видаляє <body> приблизно на 7-й секунді, потім діалоги, потім цикл перезавантажень |
| National World (The Scotsman, Yorkshire Post)3 | стаття плюс приблизно 68 КБ власного CSS | видаляє кожен <link> і <style> що 100 мс, вічно |
| Reach plc (Mirror, Daily Record, Manchester Evening News, Liverpool Echo та інші)4 | повна стаття | накриває її вибором «прийми стеження або плати £2,99 на місяць» |
Число 269 не з пресрелізу, де сказано «more than 200 brands». Це кількість доменів у власних TLS-сертифікатах Newsquest, той самий список, який потрібен був розширенню, щоб знати, де працювати.
Випадок National World мав би найбільше тривожити видавців, бо він ламає сторінку з причин, які до реклами не мають жодного стосунку. У видалячу таблиць стилів є напарник, що завантажує CSS назад із хоста вендора. Мій Pi-hole блокує цей хост. Тож видалення відбулося, а відновлення так і не прийшло, і власний макет газети опинився назавжди залежним від того, чи доступний рекламний вендор. Це не стіна. Це видавець, який віддав вигляд власного сайту третій стороні й не помітив цього.
Можна спитати, чому таблиця стилів газети мусить чекати на сервер рекламної компанії, перш ніж їй дозволять лишитися на сторінці? Причини, яка стосувалася б читача, немає. Жодної.
Чому я називаю це шкідливим ПЗ
Я вживаю це слово навмисно, як опис того, що робить код, а не як юридичний висновок щодо будь-кого. Навантаження проти блокувальників реклами підпадають під звичайне значення за чотирма пунктами, і кожен я бачив на власні очі:
| Ознака | Що я побачив |
|---|---|
| Працює без згоди, проти твоїх інтересів | ніхто про нього не просив, а його робота полягає в тому, щоб забрати вміст, який у тебе вже є |
| Знищує дані, які тобі вже доставили | стаття та її CSS приходять цілими, а потім код на сторінці їх видаляє |
| Обфускований, щоб його важко було читати | переставлені таблиці рядків на кшталт o[293 * (r + 450) % e], що виконуються через eval |
| Ухиляється від блокування й карає за втручання | маскування CNAME, щоб обійти DNS-блоклисти, перевірки на втручання, що доходять до діалогу або циклу перезавантажень |
Обфускація це не мініфікація. Мініфікований код малий. А це код, упорядкований так, щоб ти не міг пошукати grep’ом, що він робить, і навантаження потім проганяють через eval, тож ніщо на диску не збігається з тим, що виконується.
Маскування це відома техніка з власною дослідницькою літературою5. Завантажувач тягнуть із того, що виглядає як піддомен газети, а це ім’я вказує на вендора:
a02342.<publisher-domain> -> cdn-52-x.privacy-mgmt.com (Sourcepoint)
fb.html-load.com -> adshield-fallback-dev-wskxz.b-cdn.net
Піддомен випадковий для кожного видання. Тож блоклист, що називає хости, не встигає, і саме в цьому сенс.
А ще код сприймає втручання як доказ провини. Розшифровані рядки помилок у навантаженні, яке укладачі списків фільтрів приписують Ad-Shield6, буквально Vital API blocked і Vital API blocked (eval). Завантажувач Sourcepoint записує атрибут, одразу читає його назад і кидає виняток, якщо значення змінилося:
z.call(O,'src',G), O[x]('src') !== G && throw E
… catch (W) { try { await l(W) } catch (x) { o(W) } } // o() raises the dialog
Sourcepoint продавали це відкрито. Їхня власна документація казала «on average about 30% of messaged users will turn off their adblockers»7. Тож я описую не якийсь самочинний скрипт, який хтось підкинув. Це продукт, який видавець купив і розгорнув навмисно.
Стіни «згода або плати» це інша категорія, і шкідливим ПЗ я їх не називаю. Вони не знищують доставлене й не ховаються від блоклистів. Вони примушують по-іншому, і про це наступний розділ.
Прийми 1467 партнерів або плати £2,99
Стіна на виданнях Reach це Quantcast Choice, яким тепер керує InMobi8, і подається вона з cmp.inmobi.com. Вона дає два варіанти. Прийняти або платити £2,99 на місяць. Безкоштовного «ні» немає.
Прийняття ділиться твоїми даними з 1467 зазначеними партнерами й записує cookie euconsent-v2, який живе 13 місяців. Ніхто не читає список із 1467 компаній, ніхто не зміг би зважити, що кожна з них робитиме з даними, навіть якби прочитав, і саме це число вже каже тобі, про яку згоду тут ідеться.
UK GDPR каже, що згода має бути наданою вільно, і що, оцінюючи, чи так було, треба дивитися, чи не поставили послугу в залежність від згоди на обробку, яка їй не потрібна9. ICO опублікував настанови, де сказано, що «згода або плати» може бути законною10, і тепер каже, що ці настанови переглядаються, а Європейська рада із захисту даних заявила, що для великих платформ, які пропонують лише два варіанти, у більшості випадків вона законною не буде11. Я не вдаватиму, що регулятор це заборонив. Не заборонив.
Тож ось де я стою, прямо. Я вирішив прибрати стіну й відмовити в згоді. Це означає, що я читаю статтю на безкоштовній гілці, не платячи й не віддаючи своїх даних 1467 компаніям. Це рішення. Розширення так і каже на власній сторінці налаштувань, і я не видаю його за щось нейтральне. Згода, в якій не можна відмовити, це ціна, а я не платитиму ціну, переодягнену в запитання.
Прибрати вікно це легка третина справи. Дві інші третини в розділі Як слід відповісти на запитання про згоду, бо банер, який ти видаляєш, не відповівши, повертається щоразу.
Один день, вісім комітів
Усе це зроблено за один день. Кілька годин я колупав сторінки, перш ніж щось закомітити, а потім вісім комітів між 20:32 і 22:50. Я робив це з Claude Code, і чимало чорної роботи з читання обфускованого вбудованого скрипту рядок за рядком виконав агент, поки я дивився, що сторінки роблять на екрані. Такий розподіл добре спрацював, а де щось пішло не так, описано нижче, бо пішло не так у спосіб, про який варто знати.
| Час | Коміт |
|---|---|
| 20:32 | перший коміт: Newsquest, notebookcheck, National World, Reach, Page Six |
| 20:46 | вендор за кожним механізмом, записаний у README |
| 20:56 | 50 посилань із головної сторінки Google News як невибрана вибірка |
| 21:02 | відповідати API згоди, відхиляючи кожну мету |
| 21:11 | знешкоджені посилання на соцмережі |
| 22:50 | захисти з перемикачами, MSN і Bing, відмова в згоді кліком, 77 тестів |
Це розширення Manifest V3 із двома дозволами, declarativeNetRequest і storage, без дозволів на хости й без власного доступу до мережі, тож воно не може нічого завантажити, переписати відповідь чи говорити із сервером від твого імені. Це обмеження сформувало дизайн більше, ніж будь-що інше, бо вся цікава робота мусить відбуватися всередині сторінки.
Світ MAIN у Chrome ділить із сторінкою її власне середовище JavaScript12. Скрипт там може підмінити setTimeout, обгорнути document.cookie або визначити window.adLight раніше за сторінку, а саме це й потрібно для боротьби з цими стінами. На практиці викликати chrome.storage він не може. Ізольований світ може, але не бачить функцій сторінки. Тож невеликий місток читає налаштування й записує їх на <html>, а помилки йдуть догори як CustomEvent, чий detail це рядок JSON, бо об’єкт через цю межу надійно не проходить.
Атрибут, що йде донизу, перелічує лише те, що ти вимкнув. Встановлення за замовчуванням не записує на сторінку взагалі нічого. Це важливо, бо постійна позначка на <html> це саме те, що шукають ці SDK, і це означає, що збій сховища веде до захисту сторінки, а не геть від нього.
Знайди ворота, не воюй зі стіною
Виправлення для Newsquest це два кроки міркування, і саме з ним порівнювалося все інше.
Уся їхня стіна стоїть за одним прапорцем на сторінці:
var adLight = false; // line 1647
if (adLight !== true) { …} // line 2020: loader, eval payload, confirm()
adLight це прапорець передплатника «легка реклама». Якщо він true, стіна ніколи не будується. Тож розширення визначає window.adLight як true на document_start, ще до запуску власного скрипту сторінки, із сеттером, який ігнорує все, що в нього пишуть:
Object.defineProperty(window, 'adLight', {
configurable: false,
enumerable: true,
get() { return true; },
set() { /* ignore the page's "false" */ }
});
var на початку скрипту не перевизначає властивість, яка в глобального об’єкта вже є. Він лише присвоює їй значення13. Тож власний var adLight = false сторінки виконується, потрапляє на сеттер і нічого не робить. Завантажувач стіни ніколи не стартує, навантаження eval ніколи не приходить, і немає жодної перевірки на втручання, яку можна зачепити, бо ніхто нічого не чіпав. Прапорець просто сказав «так».
Це єдина властивість у всьому розширенні, яка non-configurable. Вона мусить такою бути, щоб пережити оголошення. Усе інше configurable: true, тож жодна сторінка ніколи не втрачає назавжди жоден зі своїх API.
Це покриває 269 видань, і вимкнути це в налаштуваннях не можна, а вони пояснюють чому: воно працює раніше, ніж chrome.storage може відповісти, а раз задане, скасувати його не можна. Прапорець у налаштуваннях був би прикрасою.
Кожне виправлення, що все погіршило
Це корисний розділ, бо кожна помилка тут це перше, що спадає на думку спробувати.
| Що я пробував | Що сталося |
|---|---|
| Заблокувати хост завантажувача | хост це випадковий CNAME першої сторони для кожного видання; а невдале завантаження саме по собі є сигналом виявлення |
Охороняти setAttribute на вставлених скриптах | зачепило перевірку зчитування Sourcepoint, яка викликала той самий діалог, що мала зупинити |
Відповісти на confirm() кнопкою Cancel | у цьому SDK Cancel означає перезавантаження, тож це спричинило нескінченний цикл перезавантажень |
Зробити знімок <body> на DOMContentLoaded, щоб потім відновити | стіна очищає сторінку ще під час розбору, тож знімок вийшов із порожнього body |
Охороняти remove() і removeChild() | стіна очищає сторінку одним innerHTML = '', а не вузол за вузлом |
| Охороняти все одразу на notebookcheck | стіна дійшла до діалогу, потім до циклу перезавантажень; однозначно гірше, ніж нічого не робити |
| Перенаправити хост вендора на локальну заглушку | правило redirect лише з declarativeNetRequest зробило недійсним увесь набір правил, тихо вбивши правило Newsquest на 269 сайтах |
| Запускати охорону сторінки на кожному сайті | латало глобальні прототипи на кожній сторінці, яку я відвідував, включно з моїм банком |
На перенаправлення варто глянути вдруге. Chrome дає правилу block неявний доступ і вимагає дозволу на хост для всього більшого14. Його документація каже, що недійсні статичні правила ігноруються15. Те, що бачив я, гірше: зник увесь файл, без жодної помилки на сторінці, і правило 1 просто перестало існувати на 269 сайтах. Тому два правила для MSN тепер живуть в окремому наборі правил, щоб невдала правка одного не могла звалити інше.
Цикл перезавантажень навчив іншого жорсткого правила. location.reload перехопити не можна. Об’єкт Location у стандарті HTML непідробний16, тож його методи non-writable і non-configurable, а спроба дає тобі:
Object.defineProperty(location,'reload',...)
-> TypeError: Cannot redefine property: reload
Будь-яку стіну, чий шлях невдачі звучить як «перезавантаж сторінку», вже не зупинити, коли вона на цьому шляху. Ніщо не зупинить. Єдине виправлення в тому, щоб вона туди ніколи не дійшла. Це той самий урок, що й з adLight, засвоєний болісним шляхом: кожна спроба воювати зі стіною, що вже працює, все погіршувала, а кожне виправлення, що спрацювало, не давало стіні стартувати.
Шкоду зробив один таймер
У notebookcheck немає adLight. Стіна працює завжди. З увімкненим трасуванням розширення показало, що вона запланувала:
dropped setTimeout(7005ms) scheduled from eval <- the body.remove()
dropped setTimeout(1251ms) / 105ms / 0ms x8
dropped setInterval(15000ms)
Усю шкоду робить один із цих таймерів: той, що на 7-й секунді видаляє <body>. Усе після нього це реакція, бо порожня сторінка кидає виняток, виняток викликає діалог, діалог перезавантажує сторінку, і все починається спочатку зі свіжим набором таймерів.
Тож виправлення це одне правило. Відкинути таймер, якщо його заплановано з коду, пропущеного через eval, сторінка несе підпис цього SDK, а обробник це функція. Стек каже тобі, звідки прийшов виклик, і eval залишає в ньому свій слід.
before: 4 page loads, 3 confirms, reload loop
after: 1 page load, 0 confirms, alive 40,378ms, content intact
На той момент у збірці було ще два механізми: перенаправлення завантажувача на заглушку й елемент-приманка, який вбирав записи стіни. Обидва працювали, і обидва лікували симптоми того самого таймера, що стало очевидним лише тоді, коли правило для таймера перевірили окремо і з’ясувалося, що його самого досить. Тож обидва прибрали, а разом із ними пішли один дозвіл і всі дозволи на хости. Завжди перевіряй, чи остання зміна сама по собі не робить справу, перш ніж лишати навколо неї риштування.
Підпис це атрибут data-sdk на тегу завантажувача, і він збігається з формою l/<n>.<n>, а не з версією. За один день трапилося три версії. Він чіпляється й ніколи не кешує негативний результат, бо тег завантажувача може бути ще не розібраний, коли плануються перші таймери, а запам’ятоване «ні» назавжди роззброїло б його на сторінці, яка таки несе стіну.
Зонд сказав «гаразд». Екран сказав інше.
The Scotsman і Yorkshire Post звітували як виправлені на основі зонда, що вимірював текст. Його на сторінці було 8808 символів, 22 елементи під <body>, стабільно на 2, 8 і 16 секундах. За цією мірою сторінка була цілою.
А вона не була. Я на неї дивився, і кожна таблиця стилів зникла, посилання були голим списком, SVG-логотип заповнював екран, і була горизонтальна смуга прокрутки. Усі слова були на місці, а більше той зонд нічого бачити не міг. Мені довелося показати на екран і сказати про це.
Причиною був видаляч із першої таблиці, і під правило для таймерів він не підпадав, бо це звичайний вбудований скрипт, а не eval. Тож підписом стає його власний код: повторюване завдання, тіло якого викликає querySelectorAll('link,style'), а потім remove(). Нічого легітимного так не робить. Його відкидають у момент планування, нічого не видаляється, і нічого не треба відновлювати. Yorkshire Post перейшов від 0 таблиць стилів до 2, з 532 правилами, і відрендерився.
Щоб знайти це, потрібне було трасування стеку, а не здогадка. Залатай Element.prototype.remove, щоб він журналював стек щоразу, коли видаляє STYLE або LINK, і з першої спроби він назвав вбудований скрипт і forEach.
Після цього document.styleSheets.length пішов у кожну перевірку. Сторінка без жодної зламана, скільки б тексту в ній не було. Вимірювати виявляється важче, ніж ти думаєш, і ось пастки, в які збірка вскочила того дня:
| Пастка | Що вона казала | Як було насправді |
|---|---|---|
| довжина тексту як перевірка рендерингу | «ціла» | розмітка без стилів |
| одна вибірка після завантаження | стін Reach «немає» на восьми виданнях | стіна живе близько 600 мс і вже була прибрана |
| порожня консоль після переходу | «охорона не спрацьовує» | повідомлення часу завантаження не переживають перехід |
| вибірки на 1 с і 4 с | notebookcheck здоровий | він очищається на 5–8 секундах |
cssRules, пораховані між джерелами | у ESPN 5 правил | таблиці з інших джерел кидають виняток, тож рахуються заниженими |
Виправлення для випадку з 600 мс у тому, щоб опитувати що 100 мс від моменту завантаження сторінки. На Wales Online стіна з’явилася на 425 мс і зникла до 1129 мс.
Потім перевірки прогнали по-справжньому. 52 статті на 26 доменах, по дві на сайт, вибрані так, щоб покрити кожен механізм: 52 з 52 з таблицями стилів, жодної стіни на екрані, жодних циклів перезавантажень. Потім 50 посилань просто з головної сторінки Google News UK, не вибраних мною: 45 відрендерилися нормально, 2 були хостами, які мій Pi-hole блокує навмисно, 1 був справжнім пейволом The Times, а 2 були тією самою статтею, що потрапила двічі, бо Google перебудовує порядок посилань при кожному завантаженні. Жодної з нулем таблиць стилів. У цьому прогоні виринули три видання National World, яких я ніколи не тестував, з тим самим SDK, і всі три відрендерилися, а саме для цього й потрібен збіг за формою, а не за списком сайтів.
Є 77 модульних тестів, у репозиторії разом з усім іншим. На цій машині немає Node, тож вони працюють на gjs, і вони завантажують справжній walls.js проти підставного DOM, тож під тестом саме робочі шаблони. Кожен перевірено, зламавши те, що він охороняє, і подивившись, як він червоніє. Вони тестують лише рішення. Те, що вони проходять, не означає, що сторінка рендериться, і саме через Scotsman це речення є в README.
Як слід відповісти на запитання про згоду
Видалення банера згоди лишає запитання без відповіді. Це має два наслідки, і перший у тому, що банер перебудовується при кожному завантаженні сторінки. А видавець, який тримає вміст, доки не відповість API згоди, просто зависне, тоді як вендор, що не отримав відповіді, може вважати, що запитання ніколи не ставили. Мовчання не є відмовою.
Тож розширення відповідає на нього, у такому порядку:
Спершу воно натискає їхню кнопку відмови. Лише кнопки, чий напис цілком є відмовою: «Reject all», «Decline», «Only essential», «Continue without accepting» і ще кілька, кожна прив’язана з обох кінців, а все довше за 40 символів ігнорується. Модульний тест подає йому «I Accept», «Accept All», «Agree and close», «Allow all», «Got it», «Subscribe» і «Pay £2.99/mo» і валить збірку, якщо збігається хоч одна. Клацнути не ту кнопку означало б дати згоду від твого імені, а це єдине, чого цей проєкт ніколи не мусить робити. На msn.com натискання «Reject All» прибрало банер Microsoft, і після перезавантаження він не повернувся, бо Microsoft зберігає відмову на власних серверах.
Воно відповідає API згоди «ні». Фреймворк IAB дає кожній сторінці зі згодою функцію __tcfapi, щоб питати, на що ти погодився17. Де вона є, розширення відповідає їй, відхиляючи кожну мету, кожну особливу функцію й кожного вендора, з порожнім рядком згоди й eventStatus: 'tcloaded', що означає, що відповідь остаточна. Вона з’являється лише там, де фреймворк згоди вже є на сторінці, тож сайт, який ніколи не питав, її не бачить.
Воно ніколи не зберігає запис. document.cookie і localStorage мовчки відкидають euconsent-v2, addtl_consent, OptanonConsent, didomi_token та решту, тож згода, якої ти ніколи не давав, ніколи не записується й ніколи не передається 1467 партнерам на наступній сторінці. Британське право вже вимагає згоди, перш ніж щось для цього зберігатимуть на твоєму пристрої18. Розширення забезпечує це «ні».
Кожне ім’я в цьому списку прив’язане з обох кінців, і за цим стоїть історія. Cookie Sourcepoint починаються з _sp_. Ледачий шаблон sp_ збігається й з sp_dc і sp_t від Spotify, а це сесія входу, і він виводив би мене зі Spotify на кожній сторінці. Тест закріплює і це.
Видалення це запасний варіант. Лише для банера, який усе ще на екрані після кліку, і лише для банера, який справді показується. Кілька вендорів лишають на сторінці постійну обгортку, незалежно від того, чи є банер. euronews тримає хост Didomi нульової висоти, і вирвати його означає зламати сторінку без жодної користі. Банер Reach сидів на три рівні нижче <body> усередині двох обгорток, які самі не фіксовані, тож перевірка мусить спускатися до того блоку, який фіксований.
Кнопки поширення й портал, що ігнорує власні налаштування
Ще дві речі на цих сторінках існують, щоб служити комусь, крім читача, і поводитися з ними треба було інакше, ніж зі стінами.
Кнопки поширення й підписки. Кожне посилання на Facebook, Instagram, X, TikTok чи LinkedIn переписується на http://localhost/removeme, а оригінал паркується в атрибуті, тож нічого не губиться. Потім другий прохід видаляє те, що явно є меблями (іконку без тексту, «Share on X», будь-що в контейнері, який називає себе share чи social), а решту ховає. Позначка там для того, щоб один селектор показував усе, що от-от зникне, а режим «лише позначати» зупиняється після першого проходу, щоб ти міг подивитися, перш ніж довіряти цьому на сайті.
Наївна версія ламає сторінки трьома способами, і кожен тепер є тестом:
| Наївна версія | Що вона ламає | Що робиться натомість |
|---|---|---|
a[href*="x.com"] | також збігається з netflix.com, linux.com, phoenix.com | розібрати хост і порівнювати цілі мітки |
| видалити кожне посилання на соцмережі | «Continue with Facebook» зникає, і люди не можуть увійти | посилання для входу, OAuth, юридичні й для розробників лишаються |
| видалити посилання в реченні | слова зникають разом із ним | за замовчуванням ховати; опція розгортає його й зберігає слова |
Останнє це компроміс, на який я пішов свідомо. Підпис BBC з цим увімкненим читається як «follow BBC Manchester on , , and .». Я подивився на це й однаково вибрав ховання. Опція зберігати слова є для тих, хто не згоден.
MSN і Bing. Обидва працюють на тих самих вебкомпонентах, близько 160 shadow roots на головній сторінці. Простий запит до документа знайшов 1 посилання. Обхід shadow roots знайшов 73, включно з плитками Facebook і X. Будь-що, що їх не обходить, майже нічого з цього не бачить.
У MSN таки є власні налаштування вмісту. Вони зберігаються на серверах Microsoft за анонімним ID, а не в cookie, тож зникають після очищення cookie, у новому профілі й в анонімному режимі. До Bing вони не доходять узагалі. І коли кожне з них вимкнено й прокручено 11 700 пікселів, ось що досі було в стрічці:
| Власний перемикач MSN, вимкнено | Досі на сторінці |
|---|---|
| Casual Games | плитка Games |
| Shopping | рекламні плитки Booking, Temu та eBay |
| Comments | 501 посилання на коментарі |
| Weather, Finance, Sports | зникли, до наступного очищення cookie |
Перемикач із написом Comments, який лишає на сторінці 501 посилання на коментарі, це твердження, зроблене користувачеві, і хибне. Тож розширення прибирає їх саме, націлюючись на стабільні імена компонентів MSN, а не на імена класів, що змінюються з кожною збіркою.
Одне, чого я там навчився і що стосується далеко не лише MSN: прибрати зображення зі сторінки не означає зупинити його завантаження. Chrome починає завантаження, щойно задано src, навіть для зображення, яке так і не поставили на сторінку19. Поки скрипт вмісту побачить картку, її мініатюра вже в дорозі. Тож дані стрічки блокуються на двох кінцевих точках, що їх подають, і ніколи на хостах зображень, бо th.bing.com також обслуговує пошук зображень Bing.
І стрічка MSN досі блимає на екрані на мить, перш ніж зникнути. Чотири спроби сховати її раніше за вимірюваннями всі працювали, і жодна не прибрала блимання, а це означає, що те, що малюється, не те, що ховає розширення. Сторінка налаштувань так прямо й каже. Я волію, щоб вона казала це, ніж натякала на чисте завантаження, якого вона не дає.
Чого воно не робитиме
| Воно не буде | Бо |
|---|---|
| відкривати справжній пейвол | якщо сервер утримує статтю, вона лишається утриманою |
| гадати щодо сайту | домен додається лише після того, як там побачили його стіну; два сайти News Corp, які вважали схожими на Page Six, такими не виявилися й вилетіли назад |
| чіпати сайт без підпису | на BBC встановлено кожен хук і нічого не журналюється, жоден таймер не відкинуто, жоден вузол не зачеплено |
| дзвонити додому | без дозволів на хости, без доступу до мережі, без телеметрії; журнал помилок лишається у твоєму браузері |
| удавати | блимання MSN не розв’язане, а один варіант Ad-Shield, wp-ls/…, поки не збігається; його сторінка відрендерилася нормально, тож це записано, а не виправлено навздогад |
Сторінка, яку тобі надіслали, твоя
Щойно сервер надіслав твоєму браузеру сторінку, ця копія на твоїй машині. Запускати на ній потім код, щоб її забрати, це не бізнес-модель, яку я визнаю. Це старий трюк: продати тобі щось і далі тримати на ньому руку.
Газети колись були річчю, яку ти купував і яка ставала твоєю: хтось на розі вулиці мав стос, ти віддавав гроші, і вона йшла з тобою додому, і ти міг її читати, складати, позичати чи розпалювати нею вогонь. Ніхто не приходив до тебе додому за годину, щоб вирізати другу сторінку, бо ти пропустив рекламу. Вебверсія віддала газету задарма, а потім продала читача. Спершу рекламодавцям, потім 1467 партнерам, а тепер вендору, чий увесь продукт полягає в тому, щоб вирішувати, чи досить добре ти поводився, щоб лишити собі те, що тобі дали.
Що мені не дає спокою, так це таблиця стилів. Газета, яка дозволяє серверу рекламної компанії вирішувати, чи виживе її власний макет, віддала власну першу шпальту. Вона й не знала б про це, бо всередині ніхто цей хост не блокував, тож першою про це дізналася людина з Pi-hole, яка дивилася на сторінку, повну голих посилань, і яку діалогове вікно запевняло, що винна вона. Не вона.
У журналістики є ціна, і я без проблем її заплачу. Чого я не дозволю, так це щоб скрипт вирішував, що в мене вже є. Ця межа проводиться в моєму браузері, а не в їхньому.
Pi-hole documentation — «The Pi-hole® is a DNS sinkhole that protects your devices from unwanted content, without installing any client-side software.» ↩︎
Newsquest — About us — «We are the leading local news publisher in the UK with a portfolio of more than 200 brands.» Бренди це не домени, звідси більше число із сертифікатів. ↩︎
Daily Business, 18 грудня 2024 — «National World, owner of The Scotsman and Yorkshire Post, has reached agreement on a £65.1 million takeover by Irish publisher Media Concierge.» ↩︎
Reach plc — About us, архівовано 5 вересня 2026 — «120+ brands, from household names like the Mirror, Express, Daily Record and Daily Star, to local titles like MyLondon, BelfastLive and the Manchester Evening News». ↩︎
Dimova et al., “The CNAME of the Game: Large-scale Analysis of DNS-based Tracking Evasion”, PETS 2021 — маскування CNAME «effectively bypasses antitracking measures that rely on fixed hostname-based block lists.» ↩︎
uBlockOrigin/uAssets issue #30988, подано з міткою укладачів «Ad-Shield», з повідомленням, яке подає error-report.com: «Failed to load website properly since html-load.com is blocked.» Див. також Jacob Desforges, “Ad-Shield ad reinsertion”, 12 квітня 2026. Приписування належить спільноті списків фільтрів; вендор нічого не розкриває. ↩︎
Sourcepoint — Anti-adblock FAQs, архівовано 25 травня 2022 — «Historical experience shows on average about 30% of messaged users will turn off their adblockers.» Та сама сторінка питає, чи не завадить «a CNAME applied to a 1st-party subdomain» блокуванню скрипту виявлення. ↩︎
AdExchanger, 16 серпня 2023 — «InMobi acquired Quantcast’s consent management platform, called Quantcast Choice». ↩︎
UK GDPR, Article 7 — «utmost account shall be taken of whether, inter alia, the performance of a contract, including the provision of a service, is conditional on consent». Recital 42: згода не є наданою вільно, «if the data subject has no genuine or free choice». ↩︎
ICO — Consent or pay, опубліковано 23 січня 2025 — «„Consent or pay“ models can be compliant with data protection law if you can demonstrate that people can freely give their consent». Сторінка тепер каже, що настанови переглядаються після ухвалення Data (Use and Access) Act. ↩︎
EDPB Opinion 08/2024, ухвалено 17 квітня 2024 — «In most cases, it will not be possible for large online platforms to comply with the requirements for valid consent if they confront users only with a binary choice». Йдеться про великі онлайн-платформи, а не регіональні газети. ↩︎
Chrome for Developers — content_scripts manifest key — «Choosing the „MAIN“ world means the script will share the execution environment with the host page’s JavaScript.» ↩︎
ECMAScript — CreateGlobalVarBinding — «If a binding already exists, it is reused and assumed to be initialized.» ↩︎
Chrome for Developers — declarativeNetRequest — «provides implicit access to allow , allowAllRequests and block rules», а в іншому разі «you must request host permissions before you can perform any action on a host.» ↩︎
Chrome for Developers — declarativeNetRequest — «Errors and warnings about invalid static rules are only displayed for unpacked extensions. Invalid static rules in packed extensions are ignored.» ↩︎
HTML Standard — the Location interface позначає свої члени
[LegacyUnforgeable], що у Web IDL означає «the property will be non-configurable and will exist as an own property on the object itself». ↩︎IAB Tech Lab — TCF v2 CMP API — «Every consent manager MUST provide the following API function: __tcfapi(command, version, callback, parameter)». ↩︎
PECR, regulation 6 — «a person must not store information, or gain access to information stored, in the terminal equipment of a subscriber or user», зі згодою як умовою в Schedule A1, зі змінами, внесеними Data (Use and Access) Act 2025. ↩︎
HTML Standard — update the image data — виконується «whenever that element is created or has experienced relevant mutations», зокрема коли задано його
src; перебування в документі не є умовою. ↩︎