Є історія, яку британська галузь розповідає про IPv6, і звучить вона так. Перехід складний. Обладнання старе. Клієнти про це не просять. Грошей у цьому немає. Колись, коли бізнес-обґрунтування зміниться, ми до цього дійдемо.
Кожна частина цієї історії є брехнею, яку галузь розповідає сама собі, щоб не довелося нічого робити.
IPv6 специфікували в грудні 1995 року. Я потрапив на нього через 6bone, експериментальний полігон, який переносив його ще до того, як за це взявся справжній інтернет, і запускав і стек Linux, і стек Microsoft Research на Windows XP, щоб побачити, чим вони відрізняються. Доступ мені давав Hurricane Electric.
6bone вимкнули 6 червня 2006 року, тож я перейшов на автоматичне тунелювання 6to4, а пізніше на тунель Hurricane Electric, досі безкоштовний, і вони маршрутизують тобі /48, варто лише попросити. Нативний IPv6 з’явився в мене вдома у 2017 році, коли я змінив провайдера на Zen.
Тож майже двадцять років мій IPv6 надходив від американської транзитної компанії, яка роздавала його задарма, а не від будь-якого з британських провайдерів, яким я платив. Hurricane Electric роздавав маршрутизовані /48 кожному, хто хотів. Мій власний провайдер продав би мені статичну IPv4-адресу за п’ятірку на місяць.
Решту кажуть дати. IETF прибив 6bone у 2006 році й визнав застарілими anycast-ретранслятори 6to4 у травні 2015 року, назвавши механізм «unsuitable for widespread deployment and use in the Internet». Я пережив два офіційні механізми переходу, чекаючи, поки британський провайдер видасть мені адресу. Того дня, коли 6bone закрили, тридцять сім із сорока британських провайдерів на діаграмі нижче ще не попросили в реєстру виділення. Двадцять два з них, більше половини, не попросили аж до 2015 року чи пізніше, того самого року, коли IETF відмовився і від 6to4.
Він увімкнений за замовчуванням у кожній операційній системі, яку хтось використовує, починаючи з Windows Vista у 2007 році. У реєстрі він нічого додатково не коштує. Найбільший провайдер, який будь-коли за це брався в цій країні, завершив роботу за три роки з командою, що вмістилася б у переговорній кімнаті, і отримав за це нагороду.
Тридцять років після специфікації. Чотирнадцять років після того дня, коли інтернет увімкнув його назавжди. А відповіддю в цій країні стало навмисно зламати інтернет, обгорнути зламане місце ще більшою кількістю механізмів і виставити клієнтові рахунок за незручності.
Це не проблема вартості. Це проблема «лінь возитися», і вона триває вже двадцять років.
Що я виміряв і як
Усе нижче або чужа робота з посиланням, або число, яке я отримав сам. Де воно моє, скрипт, який його порахував, лежить в архіві нижче й запускався саме в опублікованому вигляді. Єдиний виняток становлять загальні кількості адрес, і як їх отримано, я пояснюю в застереженнях. Чотири публічні джерела, усі безкоштовні: файли делегування реєстрів, дамп таблиці маршрутизації RIPE, база даних RIPE і DNS. Де я брав вибірку замість того, щоб виміряти все, я так і кажу.
Числа маршрутизації беруться з двох наборів публічних файлів.
Перший набір становлять файли делегування, по одному на кожен регіональний реєстр, де перелічено кожен блок адрес і кожен номер AS, які цей реєстр видав, країну, на яку їх зареєстровано, і непрозорий ідентифікатор організації, що їх тримає. Файл RIPE охоплює Європу й Близький Схід, і саме він важливий для Великої Британії, але кілька десятків зареєстрованих у Британії номерів AS лежать натомість у файлах ARIN і APNIC, а для порівняння далі потрібні всі. Мої згенеровано 26 і 27 серпня 2026 року.
Другий набір дає Routing Information Service від RIPE: дамп глобальної таблиці маршрутизації, де перелічено кожен префікс у BGP і номер AS, що його анонсує. IPv4 та IPv6 ідуть окремими файлами. Мій згенеровано о 18:06 UTC 27 серпня 2026 року.
Склади їх разом, і можна відповісти на запитання, яке ніхто в британській галузі не хоче чути вголос: скільки з мереж, зареєстрованих у цій країні, справді ввімкнули IPv6?
Скрипти, готові до запускуВізьми номери AS, зареєстровані на GB, з файлів делегування, візьми кожен номер AS, що є джерелом якогось префікса, з дампів RIS, і порівняй ці два списки через comm окремо для кожного сімейства адрес. Так виходить перша таблиця нижче. Одну пастку варто назвати: сортуй лексично, а не через sort -n. comm порівнює рядки, і числово відсортований вхід мовчки дає неправильну відповідь замість помилки, яку ти б помітив.
Заміни GB на код будь-якої іншої країни, і отримаєш рядок цієї країни в таблиці порівняння далі. 05-country-row.sh робить саме це.
Числа на рівні організацій використовують восьме поле, тобто непрозорий дескриптор реєстру для облікового запису, що тримає кожен ресурс. Тут я лишаюся лише з файлом RIPE: дескриптори локальні для кожного реєстру, тож зшивши п’ять файлів, я порахував би ту саму компанію двічі, а не об’єднав би її. Британські організації є членами RIPE, тож RIPE і є там, де вони. Ось скільки з них мають номер AS і жодного IPv6:
03-org-no-ipv6.sh їх рахує. А 04-silent-holders.py найважливіший. Організації, які мають IPv6, працюють у BGP і не анонсують нічого з нього.
Чотири застереження перед числами, бо вони важливі, і я волію сказати їх сам, ніж почути їх у свій бік.
Дескриптори організацій прив’язані до облікового запису в реєстрі, тож компанія з кількома обліковими записами рахується більше одного разу.
Анонсувати префікс IPv6 у BGP не означає видати IPv6 клієнтові. Це підлога, а не стеля. Мережа, яка нічого не анонсує, точно його не розгорнула. Мережа, яка щось анонсує, все ще може на ньому просто сидіти.
Загальні кількості адрес згортають префікси, що перекриваються. Мережа, яка анонсує /16 разом із чотирма /17 з нього, анонсує 65 536 адрес, а не 196 608, і наївний підрахунок префіксів роздуває великих власників у два-три рази. Перед підсумовуванням я використовую ipaddress.collapse_addresses з Python.
Список із п’ятдесяти вебсайтів далі є вибіркою, яку я склав вручну, а не виміром усієї країни. Інші п’ятдесят дали б іншу частку. Вона ілюструє закономірність, а не доводить пропорцію, і я називаю ті, про які говорю, по ходу.
Перші два з цих застережень роблять числа маршрутизації м’якшими до галузі, ніж правда.
Підрахунок
| Номери AS, зареєстровані на британські організації | 3106 |
| Видимі в глобальній таблиці маршрутизації | 2248 |
| Анонсують IPv4 | 2078 |
| Анонсують IPv6 | 1048 |
| Анонсують IPv4 і жодного IPv6 | 1200: 57,7 % |
Майже шість із десяти живих британських мереж не мають IPv6 узагалі. Не частково. Не за прапорцем. Не в лабораторії. Жодного префікса.
Тепер частина, яка закриває аргумент про вартість назавжди.
Із 2363 британських організацій, що мають номер AS, 1113, тобто 47,1 %, не мають жодного виділення IPv6. Вони ніколи не просили його в реєстру.
Членство в RIPE NCC коштує 1800 EUR на рік у 2026 році, фіксовано, і цей внесок покриває твої виділення. IPv6 /29 дає тобі 524 288 підмереж розміром із весь інтернет IPv4. Він безкоштовний у межах членства, за яке ці організації вже платять, і надходить за пару днів.
Половина з них так і не заповнила форму.
А з тих, хто заповнив, 463 британські організації мають простір IPv6, щодня анонсують світові IPv4 і не анонсують жодного IPv6. Це 44,7 % британських власників IPv6, які працюють у BGP.
Перечитай це ще раз, бо тут увесь допис в одному реченні. Вони попросили адреси. Їм дали адреси. Вони внесли їх у таблицю. А потім нікому не захотілося вбити їх у роутер.
Грошима цього не пояснити. Ніхто нічого не витратив. Немає рахунку, немає закупівлі, немає бізнес-обґрунтування, немає запиту на капітальні витрати. Є безкоштовна річ, що лежить в обліковому записі реєстру, і інженерний відділ, який за чотирнадцять років так і не відкрив тікет.
Хто в цьому списку
Ось найбільші британські мережі, що анонсують IPv4 і жодного IPv6, за обсягом адресного простору, який вони справді анонсують, станом на 27 серпня 2026 року. Імена взято з бази даних RIPE, яка скаже тобі, хто тримає будь-яку з них:
curl -s https://rest.db.ripe.net/ripe/aut-num/AS15914.json \
| python3 -c 'import sys,json; a=json.load(sys.stdin)["objects"]["object"][0]["attributes"]["attribute"]; print(next(x["value"] for x in a if x["name"]=="org"))'
Подивися на цей список і спробуй вимовити слова «бар’єр вартості» без сміху.
Чотири клірингові банки. Глобальна аудиторська фірма, весь продукт якої полягає в тому, щоб казати іншим, як вести їхні справи. Компанія оборонних технологій. Хостинг-провайдер, клієнти якого платять йому саме за те, щоб він це знав. Бізнес зв’язку для інтернету речей, що продає SIM-картки, без IPv6.
Разом британські мережі, що не анонсують IPv6, сидять на 4 232 232 IPv4-адресах. Ринок передачі адрес у першій половині 2026 року в середньому тримався на рівні 20,04 $ за адресу, тож це запас вартістю десь понад вісімдесят мільйонів доларів. І це справжня причина, чому ніхто з них не зрушив: вони багаті на адреси, тож дефіцит є чиєюсь іншою проблемою, а довгострокова сантехніка інтернету не є нічиєю роботою зокрема.
Це не стратегія. Це зручність.
Файл делегування містить дату, коли видали кожен блок, тож можна точно побачити, наскільки зручно:
grep -E '\|ipv4\|(141\.228|155\.131|155\.136|161\.2)\.0\.0\|' \
delegated-ripencc-extended-latest | cut -d'|' -f4,5,6
Barclays тримає 141.228.0.0/16 від 6 серпня 1990 року. Nationwide і NatWest узяли свої в листопаді 1991 року, з різницею в чотири дні. British Airways отримала 161.2.0.0/16 у квітні 1992 року. Це блоки класу B з часів до появи вебу, роздані тоді, коли адреси були безкоштовні й ніхто їх не рахував.
Кожен, хто прийшов після них, за це платить. AWS почала брати плату 0,005 $ на годину за кожну публічну IPv4-адресу з 1 лютого 2024 року, тобто 43,80 $ на рік за кожну, і прямо сказала чому: вартість придбання однієї «has risen more than 300% over the past 5 years.» Дефіцит реальний, і він має ціну. Просто платять її не ті, хто тримає чотири мільйони адрес, отриманих за так у 1991 році.
Як ми виглядаємо поруч із подібними країнами
Два числа на країну. Перше показує частку людей, які доходять до Google через нативний IPv6, це вимір Google станом на 25 серпня 2026 року. Друге показує частку живих мереж країни, що анонсують префікс IPv6, і це моє, з тих самих файлів, що й вище. Я обмежився розвиненими економіками. Порівняння з країнами, які отримали інтернет пізно, нічого не каже про нас. Упорядковано за людьми.
| Країна | Користувачі на IPv6 | Мережі з IPv6 | Живі мережі |
|---|---|---|---|
| Франція | 85,6 % | 48,5 % | 1368 |
| Німеччина | 76,6 % | 63,9 % | 2291 |
| Бельгія | 72,8 % | 45,8 % | 273 |
| Сполучені Штати | 56,6 % | 25,9 % | 18 453 |
| Японія | 56,1 % | 56,4 % | 721 |
| Велика Британія | 53,7 % | 42,3 % | 2078 |
| Норвегія | 52,6 % | 66,9 % | 278 |
| Нідерланди | 51,9 % | 61,8 % | 1023 |
| Канада | 43,6 % | 33,1 % | 1578 |
| Ірландія | 38,1 % | 41,5 % | 195 |
| Австралія | 37,2 % | 26,3 % | 1652 |
| Швеція | 36,1 % | 53,6 % | 642 |
| Південна Корея | 18,1 % | 5,3 % | 916 |
| Італія | 17,6 % | 35,8 % | 1078 |
| Іспанія | 13,3 % | 26,7 % | 934 |
Шосте місце з п’ятнадцяти. У Франції на IPv6 на дві третини більше людей, ніж у нас, з тим самим європейським ланцюгом постачання, з тими самими виробниками обладнання і з тими самими клієнтами, які кажуть їм, що ніхто про це не просить. Німеччина випереджає нас на двадцять три пункти за користувачами й на двадцять два пункти за мережами.
Два стовпці з відсотками між собою не погоджуються, і в цій розбіжності вся історія.
Відсоток користувачів у країні визначають три чи чотири компанії. Відсоток мереж визначають усі інші. Коли перший високий, а другий низький, це означає, що великі мережі доступу зробили роботу, а решта країни проїхалася на них зайцем.
Найочевидніший випадок становлять Сполучені Штати: 56,6 % людей на IPv6 і лише 25,9 % мереж. Кабельні й мобільні оператори тягнуть майже всіх. Інші вісімнадцять тисяч американських мереж не зробили нічого.
У нас той самий фокус із меншими числами: 53,7 % користувачів проти 42,3 % мереж. Ці 53,7 % не є національним досягненням. Це Sky і BT, а всі інші в межах похибки округлення.
Норвегія і Швеція дають чесну протилежну форму: менше користувачів на IPv6, ніж у нас, більше мереж, що його несуть. Більша частина їхньої галузі справді зробила роботу, і відстають там споживчі провайдери, а не галузь.
І один рядок заслуговує на уважніший погляд, бо саме за нього хапаються, коли хочуть почуватися краще щодо нас.
Південна Корея найгірша країна в цьому списку, і з великим відривом. Із 916 живих корейських мереж IPv6 анонсують 61. Шістдесят одна.
Один із найшвидших домашніх широкосмугових доступів на землі, чипова галузь, що друкує гроші, і 94,7 % мереж так його й не ввімкнули. Три великі оператори, KT, SK Broadband і LG U+, усі його анонсують, тому він є у 18,1 % корейських користувачів. Інші вісімсот п’ятдесят мереж не зробили нічогісінько.
Хоч яка там відмовка, це не гроші, це не спроможність і це не стан оптоволокна.
Двадцять років прикручування
Ось що галузь збудувала замість того, щоб вбити адреси.
Коли адрес почало бракувати, відповіддю став NAT операторського рівня: посадити сотні клієнтів за одну публічну IPv4-адресу й транслювати між ними. Усе нижче існує, щоб із цим можна було жити, і кожен із цих документів є шматком інженерної роботи, яку хтось вирішив зробити замість того, щоб розгорнути IPv6.
| Прибудова | Для чого вона |
|---|---|
| RFC 6598 (2012) | Спалює цілий /10, чотири мільйони адрес, як «shared address space», тож обхід дефіциту потребує власних адрес |
| RFC 6333 (2011) | DS-Lite: тунелювати IPv4 через мережу IPv6, яку ти збудував, але клієнтові не дав |
| RFC 6877 (2013) | 464XLAT: транслювати IPv4 в IPv6 і назад протягом однієї подорожі |
| RFC 6888 (2013) | Перелік вимог, яким NAT операторського рівня мусить відповідати, щоб не бути небезпечним |
| RFC 7021 (2013) | Повне дослідження застосунків, які NAT операторського рівня ламає |
| RFC 7422 (2014) | Детерміноване відображення адрес, винайдене лише для того, щоб обсяг журналів не збанкрутив провайдера |
| RFC 7597 / 7599 (2015) | MAP-E і MAP-T: ще два способи носити IPv4 через IPv6, не визнаючи, що в тебе є IPv6 |
Подивися на форму цього. Кожен пункт у списку складніший за подвійний стек. Тунелювати IPv4 всередині IPv6 строго більше роботи, ніж маршрутизувати IPv6, бо IPv6 однаково доводиться маршрутизувати, щоб нести тунель. Транслювати між сімействами більше роботи, ніж не транслювати. NAT операторського рівня є пристроєм зі станом посеред твоєї мережі, з плануванням потужності, перемиканням при відмові, таблицями сесій, виділенням блоків портів, шлюзами прикладного рівня для протоколів, які він ламає, і конвеєром журналювання, розрахованим на юридичний обов’язок.
Подвійний стек означає сімейство адрес, протокол маршрутизації, який ти вже маєш, і політику брандмауера, яку ти вже написав.
Галузь подивилася на ці два варіанти й обрала дорогий, двадцять років поспіль, бо дорогий можна було купити, а дешевий треба було зрозуміти. Купити пристрій означає пройти закупівлю. Увімкнути IPv6 означає, що хтось у будівлі мусить знати, як працює мережа.
Що це насправді ламає
Для тих, хто вважає це естетикою, ось що спільна адреса коштує твоїм користувачам, у тому порядку, в якому вони тобі через це дзвонитимуть.
Ніщо не може зайти всередину. Немає пробросу портів, тож немає нічого власного хостингу, немає ігрової консолі в ролі хоста, немає VPN між майданчиками без ретранслятора, немає камери безпеки без хмари виробника, немає віддаленого доступу до речі на іншому майданчику. Кожну з них замінює сторонній сервіс зустрічі, а це ще одна компанія, що тримає твої дані, бо твій провайдер не захотів дати тобі адресу.
Ти успадковуєш репутацію чужих людей. Поділи адресу з кількома сотнями людей, і поділиш їхню поведінку. Обмеження частоти, CAPTCHA, блокування у Вікіпедії, гео-помилки стрімінгу й оцінка шахрайства падають на тебе за те, що зробив хтось інший.
Порти закінчуються. NAT операторського рівня має 65 535 портів на публічну адресу на протокол, а одна сучасна сесія браузера з’їдає десятки. Перепродай понад міру, і збій не буде чистою помилкою. Це буде повільна, переривчаста, невідтворювана несправність, яка схожа на що завгодно, тільки не на те, чим вона є, і вона спалює дні часу підтримки на кожен інцидент.
Кожне обхідне рішення доводиться підтримувати вічно, людьми, які могли б витратити цей час на виправлення.
А потім є та, що перестала бути незручністю й стала проблемою для всіх. Ніхто не може сказати, хто що зробив.
Прибудова, що дійшла до парламенту
Щойно сотні клієнтів ділять одну адресу, адреса більше нікого не ідентифікує. Тож поліція не може перетворити IP-адресу на людину, і відповіддю на це був не IPv6. Відповіддю було законодавство.
Розділ 21 Counter-Terrorism and Security Act 2015 змінив режим збереження даних спеціально для того, щоб міністр міг зобов’язати провайдерів зберігати додаткові дані, потрібні «to link the unique attributes of a public Internet Protocol (IP) address to the person (or device) using it at any given time.» Пояснювальні примітки прямо кажуть, навіщо це знадобилося: провайдери «may share IP addresses between multiple users, and the providers generally have no business purpose for keeping a log of who used each address at a specific point in time.»
Прочитай це як інженер, а не як юрист. Галузь зламала атрибуцію, щоб зекономити собі трохи роботи, а парламент ухвалив закон, який зобов’язує її збудувати систему журналювання, щоб заліпити поломку.
Через два роки Europol сказав це прямо. У жовтні 2017 року він опублікував заклик до галузі припинити використання NAT операторського рівня, з цифрами: 90 % провайдерів мобільного інтернету й 50 % провайдерів фіксованого зв’язку запровадили технологію, через яку вони не можуть ідентифікувати власних абонентів. Тодішня виконавча директорка Europol сказала, що CGN «has created a serious online capability gap in law enforcement efforts to investigate and attribute crime», і зазначила, що він «forces judiciary and law enforcement authorities to investigate many more individuals than would normally be necessary.»
Europol сказав і те, про що зазвичай мовчать. NAT операторського рівня «was supposed to be a temporary solution until the transition to IPv6 was completed». Натомість галузь і далі нарощувала його використання, поки заміна лежала поруч, готова, безкоштовна й проігнорована.
Тож ціна того, що IPv6 не розгорнули, включає: акт первинного законодавства, загальнонаціональний обов’язок зберігання даних, невинних людей, втягнутих у розслідування, бо вони ділили адресу з кимось, хто невинним не був, і постійний розрив у спроможностях, який поліція описує як проблему громадської безпеки.
Ніхто не вніс цього в бізнес-обґрунтування. Це ніколи не з’являється на слайді «IPv6 has no ROI», бо платять за це не ті, хто це спричинив.
Він не просто ховає злочинців. Він їм допомагає.
Аргумент про атрибуцію наводять правоохоронці, і він про те, щоб ловити людей після події. Є й другий аргумент, який звучить значно рідше і гірший: спільне використання адрес активно послаблює захист, що не дає атакам статися взагалі.
Це не мій аналіз. IETF опублікував каталог у RFC 6269, Issues with IP Address Sharing, у червні 2011 року. Це було ще до того, як Британія розгорнула більшу частину NAT операторського рівня, який має тепер. Його прямі слова: спільне використання адрес «creates a vector for attack amplification in numerous ways.»
Ось що, як він попереджав, зламається, і зламалося.
Обмеження частоти й блокування облікових записів перестають працювати. Стандартний захист від підбору паролів і credential stuffing полягає в тому, щоб рахувати невдачі на адресу й відправляти порушника в штрафний бокс. Поділи цю адресу між сотнями людей, і лічильник вимірює натовп. RFC 6269 прямо каже про результат: «In the presence of widespread large-scale address sharing, penalty box solutions to service abuse simply will not work.» Невдалі входи одного користувача блокують усіх інших, тож оператори піднімають пороги, а підняті пороги якраз те, чого хотів нападник.
Чорні списки стають супутньою шкодою. Заблокуй спамера, і заблокуєш вулицю, на якій він живе. Тож розважливий оператор перестає блокувати, і зловживання триває з адреси, якої ніхто не наважується торкнутися.
Заражені машини лишаються зараженими. Стрічки зловживань і сповіщення про шкідливе ПЗ приходять у вигляді адреси й часової позначки. За CGN без журналювання портів провайдер не може сказати, хто з його клієнтів запускає бота, тож клієнтові ніколи не повідомляють, і зараження лишається. Гірше того, RFC 6269 відзначає зворотну проблему: «someone else’s worm can interfere with the ability to access the service for other subscribers sharing the same IP address.»
Контроль доступу за адресою не працює. Кожен список дозволених, побудований на адресі джерела, тепер пропускає натовп, а не клієнта.
А один захист вимірно послаблено, а не просто притуплено. Сліпі атаки на TCP залежать від угадування п’ятірки параметрів, і пом’якшення, яке має галузь, полягає в рандомізації порту джерела (RFC 6056). NAT операторського рівня видає кожному абонентові шматок діапазону портів, а не весь діапазон. Словами RFC 6269, «with shared IPv4 addresses, the port selection space is reduced.» Обхід дефіциту адрес забирає ентропію прямо з механізму захисту від атак.
А ще є частина, яка мала б непокоїти будь-кого, хоч би що він думав про поліцію. Якщо сервер не журналював порти джерела, а NAT не журналював адреси призначення, RFC 6269 прямо описує, що провайдер мусить зробити, коли надходить законний запит: він «would need to disclose the identity of all subscribers who had active sessions on the NAT during the time period in question. This may be a large number of subscribers.»
Альтернатива ідентифікації одного винного абонента полягає в тому, щоб передати особи кількох сотень невинних. Це і є справжній наслідок спільного використання адрес для приватності, і він протилежний тому, який приписують йому захисники.
Мають збігтися три речі, і ніхто не зобов’язаний забезпечити жодну з них
Люди вважають, що журнали десь існують і треба лише попросити. Здебільшого їх немає, і причина в арифметиці, а не в злій волі.
Щоб перетворити спільну адресу назад на домогосподарство, мають спрацювати всі три окремі речі:
- Віддалений сервер зажурналював порт джерела. RFC 6302 у 2011 році попросив сервери, що дивляться в інтернет, журналювати порт джерела й часову позначку разом з адресою. Це рекомендація. Ніхто її не примушує виконувати, і дуже багато серверів досі журналюють лише адресу. На цьому слід обривається ще до того, як дійде до британського кінця.
- Провайдер зберіг відображення. Кожну сесію, місяцями.
- Годинники збігалися. RFC 6269 попереджає, що на завантаженому CGN «even very small amounts of clock skew between a third party’s server and the CGN operator will result in ambiguity about which customer was using a specific port at a given time.»
Пропусти будь-яку, і не маєш нічого. А середня якраз там, де все розвалюється, бо документи стандартів містять підрахунки.
RFC 7422 наводить реальні числа. Оператори повідомляли приблизно про 33 000 з’єднань на домогосподарство на день. Приблизно по 150 байтів на запис журналу це 5 МБ на абонента на день, 150 МБ на місяць. Для провайдера з мільйоном абонентів: 150 терабайтів журналів на місяць, 1,8 петабайта на рік, які треба зберігати шість-дванадцять місяців, як очікує закон, і шукати в них на вимогу.
І це ніколи не один журнал. NAT444, випадок, під який RFC 7422 розраховує розмір своїх записів, ставить одну трансляцію в роутері клієнта, а другу в оператора, і кожна брама, яку проходить пакет, мусить записати, що вона зробила. Відтворити одну сесію означає зіставити окремі таблиці, які ведуть окремі сторони, з урахуванням проблеми годинників вище. Докази приходять шматками з різних систем або не приходять зовсім.
І гроші лише половина справи. Збирати записи сесій із такою швидкістю, кудись їх відвантажувати, індексувати так, щоб законний запит повертався за години, а не за тижні, і тримати все це рік означає проєкт з інженерії даних. Для цього немає ні панелі, ні пристрою, який можна купити. Його мусить збудувати хтось, хто розуміє, що будує, і це не «наклацав мишкою», а в цій галузі це майже те саме, що сказати, що його не збудують.
Ніхто б за це й не заплатив. І IETF це знав, тому RFC 6888 каже операторам протилежне тому, що потрібно громадській безпеці: «A CGN’s port allocation scheme SHOULD minimize log volume», з обґрунтуванням, що «huge log volumes can be problematic to CGN operators.» RFC 7422 існує з однією-єдиною метою: урізати цей рахунок.
Тож порада галузі щодо проєктування каже журналювати менше, економіка каже, що 1,8 петабайта на рік непідйомні, а юридичне очікування вимагає повного запису. Усе це не може бути правдою одночасно, і поступається запис.
Ось чому Europol виявив, що більшість провайдерів доступу не можуть ідентифікувати абонента, коли їм вручають судовий наказ. Не тому, що вони перешкоджають. А тому, що те, чого від них просять, ніколи не було економічно можливо зберігати, і ніхто їх ніколи не змушував.
З цього випливають дві речі, і вони мої, а не чиясь цитата.
Перше: велика частка британських інтернет-з’єднань неатрибутовні за самою конструкцією. Найочевидніший випадок мобільний зв’язок, і незалежний вимір дає вищу цифру, ніж Europol, 95 %. Тож анонімність, яка раніше вимагала Tor чи VPN, який хтось мусив купити, тепер стала заводським налаштуванням британського мобільного з’єднання, видається безкоштовно разом із SIM-карткою, усім, включно з тією невеликою кількістю людей, яких увесь цей апарат має знаходити.
Друге, і гірше: зламаний дешевий цільовий метод якраз і створює попит на дорогий нецільовий. Коли можна вручити ордер на одну адресу й отримати одне домогосподарство, більше нічого не потрібно. Коли це перестає працювати, держава не знизує плечима. Вона тягнеться до чогось ширшого. Саме таким був Акт 2015 року: обов’язок зберігання даних для всієї абонентської бази, щоб відповідати на запитання про жменьку людей.
Нічого з цього не існує по інший бік. Нічого не транслюється, тож немає запису про кожне з’єднання, який треба було б зберігати. Адреса в журналі віддаленого сервера вже є префіксом абонента: один запис, зроблений один раз, коли лінію налаштовували, в одній системі. Навіть провайдер, що щодня змінює префікси, пише кілька сотень на рік на клієнта, проти дванадцяти мільйонів, у які складаються 33 000 з’єднань на день. Річ не в тому, що IPv6 журналює менше. Журналювати нічого.
Ті, хто писав обхідне рішення, це знали. Посеред специфікації, написаної з однієї причини, щоб зробити журналювання CGN доступним за ціною, вони зупинилися й записали, що «native IPv6 will offer subscribers a better experience than CGN».
Галузь відмовилася витратити по два тижні на мережу на безкоштовний протокол, і країна отримала натомість режим збереження даних.
Чи захистило б виправлення цього дітей краще, ніж Online Safety Act?
Тут я хочу бути обережним, бо цей аргумент легко навести погано, а погано наведена версія заслуговує на ту прочуханку, яку отримала б.
Почнімо з того, як насправді йде розслідування насильства над дітьми. Платформа виявляє матеріал і повідомляє про нього. Повідомлення містить адресу й часову позначку. Поліція звертається до провайдера доступу, щоб перетворити це на абонента, а абонент є адресою в реальному світі, з дверима. Це весь ланцюжок, і кожен крок після цього залежить від попереднього.
Тепер постав посередині NAT операторського рівня. Повідомлення все одно надходить. Адреса все одно розпізнається. До кількох сотень домогосподарств, і Europol виявив, що через це розслідування «dropped or delayed». Серед їхніх прикладів прокурор, який не зміг ідентифікувати учасників форуму на підтримку ІДІЛ, тож переслідування не відбулося, і HMRC, яка простежила масове податкове шахрайство до мобільних адрес і виявила, що зачіпки «frustrated from the outset».
CyberTipline від NCMEC отримала 21,3 мільйона повідомлень у 2025 році й передала понад 18,8 мільйона правоохоронцям, зокрема понад 53 000 щодо дитини в безпосередній небезпеці. NCMEC також фіксує, що понад 10 % повідомлень від галузі надійшли з настільки бідною інформацією, що неможливо було визначити, до якої юрисдикції їх надіслати. Ця цифра не на совісті CGNAT, і я не стверджую, що на його, але вона показує, де в цьому конвеєрі вмирають справи. Вони вмирають на метаданих.
Тож чесна версія порівняння така. NAT операторського рівня ламає останню милю самого Online Safety Act. Парламент наклав обов’язки виявляти й повідомляти, а мережу доступу залишив нездатною розпізнати те, про що повідомлено. Можна ухвалити скільки завгодно обов’язків повідомляти. Якщо останній крок повертає натовп, повідомлення лишається папірцем.
А вартість цих двох речей навіть віддалено не можна порівняти. Акт є найбільшим регулюванням інтернету, яке ця країна будь-коли пробувала: тисячі сервісів у сфері дії, регулятор, що роками пише кодекси, перевірка віку з мільйонами перевірок на день і проблема обходу, достатньо велика, щоб парламент обговорював використання VPN у Палаті лордів. IPv6 нічого не коштує в реєстрі й забирає в компетентної команди пару тижнів. Одне з цього вимагали від усієї галузі. Іншого ніколи ні в кого не просили.
Три речі треба сказати прямо, бо без них аргумент нічого не вартий.
Перше. Це не заміна, і я не пропоную це як заміну. IPv6 нічим не заважає дванадцятирічній дитині знайти порнографію. Він нічого не робить з рекомендаційними системами, автовідтворенням чи прямими трансляціями. Він нічого не робить з матеріалом, розміщеним в іншій країні, а це більша його частина. Саме для цих проблем написано Акт, і жодна зміна протоколу їх не торкається.
Друге. IPv6 не є шаром ідентичності, і хто продає його як такий, той перебільшує. Розширення приватності за задумом змінюють адресу пристрою, тож адреса машини не є стабільною річчю. Стабільний префікс, делегований лінії: /56, який Sky видає кожному абонентові з 2016 року. Він вказує на абонента, а це саме та роздільна здатність, яка потрібна законному запиту, і не більше. Це відновлення того, що раніше давала одна IPv4-адреса на лінію, а не нова спроможність стеження.
Третє. Властивість, яка заважає поліції, заважає й усім іншим, хто тебе відстежує, і дехто це цінує. Бути одним із п’ятисот за спільною адресою справді означає сховатися в натовпі від комерційного профілювання. Я не думаю, що воно варте своєї ціни: це прикриття, куплене тим, що зловживання стає неатрибутовним, а обмеження частоти марним, і платформи здебільшого все одно бачать крізь нього за допомогою cookies і фінгерпринтингу. Але це реальний аргумент, і він заслуговує, щоб його назвали, а не проігнорували.
Тож ні, тут не йдеться про IPv6 замість Online Safety Act. Ідеться про те, що Британія написала найдорожчий закон про безпеку в інтернеті у своїй історії поверх сантехніки, про яку знала, що вона зламана, коли виправлення було безкоштовним, добре задокументованим і доступним увесь той час, поки законопроєкт складали.
Чого насправді вимагати
Не заборони. Заборона є неправильним інструментом, і вона б ударила у зворотний бік.
IPv4 для роздачі більше не лишилося: у RIPE порожньо з листопада 2019 року, і новий провайдер отримує один /24 зі списку очікування. Заборони спільне використання адрес завтра, і малий оператор узагалі не зможе підключати клієнтів, тоді як ті, хто сидить на блоках класу B з 1990 року, продовжать як ні в чому не бувало. Це закріпило б саме тих людей, про яких цей допис.
Кращий інструмент уже існує, і хтось уже провів експеримент.
У 2012 році федеральна поліція Бельгії, її регулятор телекомунікацій, її Рада генеральних прокурорів і її асоціація провайдерів підписали двосторінковий добровільний кодекс поведінки. Максимум 16 абонентів за однією IPv4-адресою. Обмежити використання CGN. Почати запроваджувати IPv6.
До 2017 року більшість бельгійських операторів укладалися в обмеження, один опустився до 8, а бельгійська поліція бачила в середньому чотирьох користувачів на мобільну адресу. Власне пояснення Europol, чому так, варто прочитати двічі: найбільші провайдери «are quickly moving towards IPv6 because no financial interest to invest in CGN anymore.» Обмеж перепродаж, і економіка обхідного рішення розвалюється, бо NAT, який може скласти лише шістнадцять людей, не дешевший за протокол, якому не потрібно жодного.
Того року Бельгія мала найвищий рівень запровадження IPv6 у світі, 49 %, тоді як Британія і Франція були на 14 %, а Іспанія та Італія нижче 1 %. Бельгія досі третя в таблиці країн вище, з 72,8 %.
Ось і вимога. Не «ти не можеш ділити адреси», а ти не можеш продавати з’єднання, яке водночас неатрибутовне й не має IPv6. Спільна адресація поруч із робочим IPv6 цілком нормальна. Так працює кожна мобільна мережа на землі. Спільна адресація без IPv6 означає продавати зламану послугу й виставляти суспільству рахунок за наслідки.
Sky довела, що це можливо, одинадцять років тому
Якби це справді було складно, у Британії ніхто б із цим не впорався.
Sky розпочала внутрішній проєкт IPv6 на початку 2013 року й завершила у 2016 році, коли приблизно 90 % її бази фіксованого зв’язку, близько п’яти мільйонів користувачів, отримали IPv6 і користувалися ним. Їхній інженер описав усе на RIPE Labs: 6PE через ядро MPLS, подвійний стек на пірингу й транзиті, атрибути RADIUS, щоб умикати його для кожного абонента, робота над прошивками для семи моделей CPE, зокрема п’яти застарілих, і збільшення потужностей RADIUS та DNS.
Три роки, один провайдер і та сама мідь Openreach, через яку продавали всі інші. ISPreview повідомив про завершення у вересні 2016 року, коли Sky очікувала охопити 95 % бази до кінця того року, і Sky отримала за це Jim Bound IPv6 Award.
Їхня порада звучала так: «Do not underestimate the work required to enable IPv6, and do not leave it to the last minute to begin the journey.»
Одинадцять років по тому більша частина галузі досі на останній хвилині й поводиться з нею як із місцем проживання.
Адреси в усіх були роками
Sky була першою з великих провайдерів. Але вона була далеко не першою в країні, і жоден провайдер у цьому списку не може сказати, що чекав на реєстр.
RIPE вписує дату виділення в назву блоку, тож будь-який із них можна перевірити самому:
whois -h whois.ripe.net 2a01:4b00::/32 | grep -E 'netname|^org:'
# netname: UK-BCUBE-20110225 -> Hyperoptic, allocated 25 February 2011
Кожна дата нижче отримана таким запитом щодо власного виділення провайдера й звірена з файлом делегування. Великі провайдери виділені жирним, решта будівельники повного оптоволокна. Чи справді клієнти отримують IPv6, взято з опитування ISPreview в редакції березня 2025 року, а для телефонних мереж з мобільного трекера.
Сорок провайдерів. Кожен тримає адресний простір IPv6 щонайменше три роки, більшість понад десятиліття, і сімнадцять із них досі не видають його жодному клієнтові.
Hyperoptic тримає 2a01:4b00::/32 з лютого 2011 року. П’ятнадцять років заводить оптоволокно в багатоквартирні будинки, продає гігабітні з’єднання й садить людей за NAT операторського рівня з невикористаним виділенням IPv6 на балансі. Trooli має своє тринадцять років. Truespeed і Airband по десять.
Andrews & Arnold є тим, з ким варто порівнювати решту. Маленький провайдер у Брекнеллі з часткою клієнтів та інженерів будь-кого іншого в цьому списку, видає IPv6 на кожну лінію з 2002 року і є однією з організацій за 6UK. TalkTalk узяв своє виділення на три місяці раніше й досі не видає його споживачам.
Virgin Media взяла свій блок за три тижні до того, як Zen узяв свій. Zen його запустив, і я відтоді сиджу на кінці одного з їхніх /48. Virgin досі каже «when we are ready».
А тепер подивися на низ таблиці. Squirrel, brsk, Lit Fibre і Octaplus отримали свої виділення за останні шість років, і всі видають IPv6, тоді як провайдери, що тримають простір з 2011 року, ні. Пізній старт не перешкода. Перешкода в тому, щоб стартувати взагалі.
Двох назв із того опитування на діаграмі немає, і причина для обох однакова. Cuckoo є роздрібним брендом, який купує оптовий доступ через Openreach, CityFibre та інших, а Freedom Fibre є оптовою мережею, клієнти якої приходять через роздрібних партнерів. Жоден не тримає власного адресного простору, тож IPv6 для них вирішує хтось інший. iDNET позначено зірочкою, бо в них призначення, незалежне від провайдера, а не власне виділення.
Той, хто ставить крапку
Якщо хочеш звести аргумент до однієї компанії, це Plusnet.
BT купила Plusnet у січні 2007 року. Plusnet сидить під власним обліковим записом RIPE British Telecommunications, тож має доступ до виділення IPv6 від BT з червня 2010 року. BT видає IPv6. EE, інша сестринська компанія, видає IPv6. ISPreview зазначив, що BT і Plusnet навіть використовують майже ідентичні роутери для клієнтів, назвавши цей розрив «somewhat of a peculiarity».
Plusnet випробовувала IPv6 у 2011 році й публічно закликала решту галузі братися до справи. У 2019 році вона заявила, що запуститься навесні 2020 року. У 2021 році вона очікувала «to make good progress over the coming year». У листопаді 2023 року вона провела тримісячне випробування на двох майданчиках у Честерфілді й Шеффілді, з приблизно двадцятьма працівниками й лояльними клієнтами.
У квітні 2026 року її власний форум клієнтів досі питав, куди подівся IPv6.
Одна материнська компанія. Одне виділення адрес. Майже ідентичне обладнання. Інженери, які працюють в одній групі й можуть пройтися коридором до людей, які вже це зробили. Три бренди, і один із них не може впоратися за п’ятнадцять років із тим, що двоє інших завершили.
Хоч що це зупиняє, це не технологія, не гроші, не обладнання й не адресний простір. Це хтось, хто вирішує, що це не його проблема в цьому кварталі, п’ятнадцять років поспіль.
Virgin Media, шістнадцять років «When We Are Ready»
Інший кінець шкали заслуговує, щоб його назвали, бо хронологія є публічним записом, і вона вражає.
Березень 2010 року: клієнт питає на власному форумі Virgin Media, коли з’явиться IPv6. Відповідь: «when we are ready».
Листопад 2016 року: Virgin каже ISPreview, що планує запровадити IPv6 до середини 2017 року. Не запроваджує.
Червень 2018 року: повідомляють про споживче випробування. Грудень 2018 року: третя презентація для UK IPv6 Council з натяком на 2019 рік.
2021 рік: заява, що вони «continuing to plan our IPV6 deployment having tested several solutions and intend to introduce IPV6 for our customers in future.»
Лютий 2024 року: Virgin Media закриває чотирнадцятирічну гілку форуму.
Серпень 2026 року: досі нічого.
Шістнадцять років. За цей час компанію купили, об’єднали з O2, вона двічі перебудувала ядро й замінила весь парк роутерів. Жодного разу ніхто не додав сімейства адрес. Закриття гілки є найчеснішою річчю в цьому списку. Це момент, коли вони перестали вдавати й почали керувати скаргою замість проблеми.
Альтнети не мали жодного виправдання
Будівельники повного оптоволокна були шансом почати з чистого аркуша. Нові мережі, нове обладнання, жодної спадщини, інженери, найняті в цьому десятилітті. Подивися, де вони стоять у таблиці виділень, і більшість із них узяли адресний простір і зупинилися.
Тож компанія, яка залучила інституційні гроші, щоб збудувати новісіньку оптоволоконну мережу, перекопала дороги, задула оптоволокно до сотні тисяч домівок, купила нові роутери, написала новий стек надання послуг. І посадила своїх клієнтів за спільну адресу в мережі без IPv6, у 2026 році, коли адресний простір уже лежав у її власному обліковому записі реєстру.
А потім кілька з них беруть 5 £ на місяць за статичну публічну IPv4-адресу.
Вони забрали те, що працювало, відмовилися запускати безкоштовну заміну й перетворили поломку, що з цього вийшла, на рядок у твоєму рахунку. Є слово для бізнес-моделі, яка виробляє несправність, а потім продає виправлення, і це слово не «інновація».
Вебсайти себе видають
Таблиця маршрутизації показує, що роблять мережі. DNS показує, що роблять усі інші. Тож 27 серпня 2026 року я вніс у файл п’ятдесят найвідоміших британських сайтів, центральний уряд, банки, великих рітейлерів, телекомів, транспорт і кілька університетів, і запитав кожен, чи відповідає він по IPv6:
while read -r d; do
n=$(dig +short AAAA "$d" | grep -c ':')
printf '%-46s %s\n' "$d" "$([ "$n" -gt 0 ] && echo AAAA || echo none)"
done < sites.txt | sort -k2
Потім я перевірив кожну відповідь через другий резолвер, бо один рекурсивний сервер, у якого поганий день, не є висновком:
dig @1.1.1.1 +short AAAA www.tesco.com | grep -c ':'
Сімнадцять із п’ятдесяти мали запис AAAA. Тридцять три не мали, і обидва резолвери погодилися щодо кожного.
Серед тих, хто без IPv6, є www.bbc.co.uk, www.nhs.uk, www.hmrc.gov.uk, www.hsbc.co.uk, www.barclays.co.uk, www.lloydsbank.com, www.santander.co.uk, www.tesco.com, www.johnlewis.com, www.marksandspencer.com, www.britishairways.com, tfl.gov.uk, monzo.com (банк, заснований у 2015 році, без жодної спадщини) і, мій улюблений, www.sky.com.
Sky. Компанія, яка посадила п’ять мільйонів клієнтів на IPv6 і отримала за це нагороду. Її власний вебсайт по IPv6 не відповідає.
Тепер частина, яка доводить тезу поза будь-якою суперечкою.
П’ятнадцять із сімнадцяти, що мають IPv6, отримали його від постачальника, а не самі. Я розпізнав кожен і перевірив, кому належить адреса, що відповіла:
whois -h whois.radb.net -- "$(dig +short AAAA www.sainsburys.co.uk | grep ':' | head -1)" | grep -i descr
www.gov.uk і www.cam.ac.uk відповідають із Fastly. ico.org.uk, www.parliament.uk, www.ofcom.org.uk, www.asda.com, www.autotrader.co.uk, www.nationalrail.co.uk і www.jisc.ac.uk відповідають із Cloudflare, який умикає IPv6 для всіх за замовчуванням. natwest.com і nationwide.co.uk відповідають з Azure Front Door. www.legalandgeneral.com і www.screwfix.com відповідають із CloudFront. www.sainsburys.co.uk і www.next.co.uk відповідають з Akamai.
Двоє зробили це самі: Imperial College London, що відповідає з власного адресного простору, і власний вебсайт UK IPv6 Council. Університет і люди, вся мета яких полягає в IPv6. Ось і весь список.
А www.tesco.com, www.sky.com і www.nhs.uk теж сидять на Akamai, той самий CDN, той самий продукт, і не мають IPv6 узагалі.
Akamai говорить про це прямо з червня 2022 року: «Akamai has enabled IPv4+IPv6 dual-stack as the default for our CDN delivery products for many years, meaning that customers have needed to opt-out for content to be IPv4-only.» Вони додали, що зробили перемикання простим, зокрема через API.
Той самий постачальник. Та сама платформа. Увімкнено за замовчуванням. Одна організація залишила це як є, а інша пішла й вимкнула або зберегла древню конфігурацію, яку відтоді ніхто не читав. У Sainsbury’s є IPv6, а в Tesco немає, і різниця між ними в одному прапорці конфігурації й чиїйсь увазі.
Після цього не лишається ні аргументу вартості, ні аргументу складності. Лишається тільки питання, чи хтось звертав увагу.
На всій вибірці правило тримається: де IPv6 приходить як налаштування постачальника за замовчуванням, у Британії він є. Де британській організації довелося б щось вирішити, його немає. Два сайти з п’ятдесяти, і один із них IPv6 Council.
Що приводить нас до галузі керованих послуг
Споживчих провайдерів звинувачують у CGNAT, і вони це заслужили. Але найбільшої шкоди завдає шар, який продає експертизу: провайдери керованих послуг, інтегратори, аутсорсингові мережеві команди, консультанти, які пишуть детальний проєкт.
Повернися до списку найбільших британських мереж без IPv6: банки, British Airways, PwC, QinetiQ. Це не задрипані стартапи. Це організації, які платять дуже великі гроші, щоб хтось інший вів їхню мережу, або наймають велику команду, щоб вести її самим. За кожним із цих номерів AS стоїть проєктний документ, процес змін, рада з архітектури й постачальник зі словом «network» у назві. Жоден із них не видав плану щодо IPv6.
Закономірність та сама, куди не подивися:
Шаблон на IPv4. Стандарт збирання, набір правил брандмауера, перевірки моніторингу, IPAM, runbook, план відновлення після аварії, пакет передачі клієнтові: усе на IPv4, написане один раз і клоноване десятиліття. Додати сімейство адрес означає редагувати все це, а за редагування нікому не платять.
Ніхто про це не просив. Це речення закінчує кожну розмову про IPv6 у цій галузі, і воно є зізнанням. Про TLS 1.3 теж ніхто не просив. Ніхто не просив тебе перестати використовувати SMBv1. Клієнти купують результат і платять тобі за те, щоб ти знав, чого цей результат вимагає. «Клієнт не просив» означає «я не хочу цього вчити, а вони не можуть відрізнити».
RFC 1918 здається нескінченним. Десятка з крапкою дає 16,7 мільйона адрес, тож внутрішня мережа ніколи не відчуває нестачі, тож ніколи не буває події, що змушує. А потім трапляється злиття, обидва парки на 10.0.0.0/8, і відповіддю стає ще одне десятиліття NAT для підмереж, що перекриваються, і документ, який пояснює, яка фальшива адреса означає яку справжню: знову більше механізмів, щоб уникнути сімейства адрес, яке зробило б це непроблемою.
IPv6 виставляє компетентність напоказ. Ось справжня причина. Подвійний стек не дає сховатися.
Ти мусиш знати, якою насправді є твоя політика брандмауера, бо мусиш написати її двічі. Ти мусиш знати, як виглядає твій DNS. Ти мусиш розуміти neighbour discovery, делегування префіксів і що твій CPE робить із /56.
Інженер, який перебивався з NAT як випадковим засобом безпеки, дізнається, на людях, що ним той ніколи не був. У цій галузі є двадцятирічні кар’єри, збудовані на цій одній плутанині.
Тож його не пропонують. Не тому, що він коштує грошей, бо не коштує, а тому, що запропонувати означає взяти відповідальність, а взяти відповідальність означає навчитися.
Ось що я маю на увазі під «ледачі до кісток». Не ледачі в сенсі «не працюють важко». Ця галузь працює надзвичайно важко. Вона важко працює над NAT операторського рівня і над тим, щоб пояснити клієнтові, чому його відеоспостереження більше не підключається іззовні. Вона зробить скільки завгодно роботи, аби тільки це була робота, яку можна купити, а не та, яку треба зрозуміти.
І скоро це перестане бути справою смаку. Cyber Security and Resilience Bill, що зараз проходить парламент, змінив би NIS Regulations, щоб охопити, серед інших, «managed service providers (organisations that provide third-party IT services to other businesses)». Це ще не закон. Коли стане, виявлення, журналювання й повідомлення про інциденти перестануть бути продуктовими лініями, які цей шар продає, і стануть обов’язками, які він мусить виконувати.
Постав це поруч із ланцюжком вище. Розгляд будь-якої скарги на зловживання починається з того, що віддалений сервер зажурналював порт джерела, а віддалений сервер дуже часто є машиною однієї з цих організацій. Ті, кому невдовзі доведеться доводити, що вони вміють виявляти інциденти й повідомляти про них, це ті самі люди, яких зараз неможливо змусити ввімкнути сімейство адрес чи прочитати захоплення пакетів, коли тунель не піднімається.
Три відмовки
Ти почуєш ті самі три щоразу, і жодна не протримається й хвилини.
«Подвійний стек означає все в двох примірниках». Я запускав його в продакшні в Nominet, на балансувальниках F5 перед реєстром .uk, тож знаю, чого варте це заперечення. Те саме стосується рівня NAT, який ти купив натомість, і він стоїть на шляху трафіку з таблицею сесій, моделлю потужності, історією перемикання при відмові й обов’язком журналювання на додачу. Ти ніколи не обирав між складністю й простотою. Ти обрав ту складність, що йшла з рахунком.
«Обладнання це не підтримує». У 2006 році справедливо. У 2026 році це означає, що твоє обладнання вийшло з підтримки, а в цьому зізнатися гірше, ніж у тому, чого ти намагався не казати.
«У цьому немає доходу». У резервних копіях теж немає доходу.
Що люди пишуть
Відмовки вище ти чуєш на нарадах. Під ними лежить шар технічних тверджень, які повторюють у гілках форумів, коментарях і відповідях у LinkedIn щоразу, коли заходить мова про IPv6, і більшість із них хибні вже понад десятиліття.
Дещо з цього чесна плутанина, а дещо людина, яка вирішила чогось не вчити, і шукає причину. Так чи інакше, це варто розібрати, бо ці твердження виконують реальну роботу. Саме їх інженер повторює менеджерові, який не може їх перевірити.
«NAT це мій брандмауер. IPv6 виставляє кожен пристрій прямо в інтернет».
Це найбільше, і воно навиворіт. Захист, який люди приписують NAT, виникає з того, що немає відображення, доки щось усередині його не попросить, а це брандмауер зі станом, і роботу робить брандмауер, а не трансляція. IETF сказав це в RFC 4864 у 2007 році: ця роль, «often marketed as a firewall, is really an arbitrary artifact», тоді як справжній брандмауер дає тобі «explicit and more comprehensive management controls.»
Кожен споживчий роутер з IPv6 постачається із забороною вхідного трафіку за замовчуванням. Ти отримуєш ту саму позицію, з політики, яку хтось записав, а не з побічного ефекту нестачі адрес. І тоді можеш дозволити саме ту одну річ, яку хотів дозволити, замість спіритичного сеансу з пробросом портів.
Якщо вся твоя модель безпеки звучить як «нападники не можуть знайти мої пристрої», моделі безпеки в тебе не було. У тебе був NAT.
«IPv6 повільніший».
Це заслуговує на чесну відповідь, а не на відмахування, бо правда змішана, і ті, хто це каже, не просто помиляються.
Постачальники контенту, які під нього оптимізували, вимірюють виграш: Facebook повідомляв про завантаження сторінок приблизно на 15 % швидше через IPv6, Akamai приблизно на 5 % на мобільних. Ширший вимір усього інтернету від APNIC менш лестивий і показує, що час проходження туди й назад для IPv6 у середньому трохи більший, десь на мілісекунду чи близько того, і з часом покращується.
Тож загалом нічия, краще там, де хтось зробив роботу, і подекуди на волосинку гірше там, де ніхто не зробив.
Варто знати, де насправді лежить вартість, бо люди уявляють собі заголовок, а заголовок не є проблемою.
Почнімо з того, що IPv6 зняв із роутера. IPv4 несе контрольну суму заголовка. Time to Live змінюється на кожному хопі, тож контрольна сума мусить змінюватися разом із ним, і RFC 6583 називає «verifying and updating the checksum» кроком самого процесу пересилання. В IPv6 її немає. Цей крок просто зникає.
Далі довжина. Заголовок IPv4 змінної довжини, для чого й існує IHL: роутер читає довжину, перш ніж дізнається, де починається корисне навантаження. Заголовок IPv6 має 40 байтів. Завжди. Кожне поле стоїть на фіксованому зміщенні, і нічого не треба обчислювати заздалегідь.
Далі фрагментація. Роутери IPv4 можуть фрагментувати на льоту, тому Identification, Flags і Fragment Offset узагалі сидять у заголовку. RFC 8200 каже про це прямо: «fragmentation in IPv6 is performed only by source nodes, not by routers along a packet’s delivery path». Тож і цей шлях зникає.
Лише за обробкою заголовка IPv6 дешевший протокол для пересилання. Його таким і будували.
Єдине місце, де він справді коштує більше, це кожен маршрут, і виявляється, що це не має значення. Ключ пошуку виріс із 32 бітів до 128, тож запис пересилання IPv6 ширший і на багатьох пристроях займає два апаратні слоти там, де маршрут IPv4 займає один. Усі зупиняють суперечку на цьому. Варто піти на крок далі, бо повна таблиця вчетверо менша.
У дампі RIS, згенерованому о 02:03 UTC 28 серпня 2026 року, було 1 229 166 префіксів IPv4 у глобальній таблиці маршрутизації і 300 470 префіксів IPv6. Учетверо більше маршрутів IPv4, кожен учетверо вужчий. Тож сире зберігання ключів виходить нічиєю: 4,92 МБ проти 4,81 МБ. Тепер застосуй правило двох слотів на маршрут IPv6, якого люди бояться. Повна таблиця IPv6 однаково потребує приблизно половини апаратних записів повної таблиці IPv4.
А причина, чому таблиця IPv4 така велика, сам дефіцит. 767 543 з цих 1,2 мільйона маршрутів є /24, тобто 62 % усього інтернету IPv4 сидить на найдовшому префіксі, який хтось погодиться прийняти, бо блоки рубали, розпродавали й анонсували частинами ті, хто їх купив. Кожен із них означає роутер десь, який тримає запис, що не знадобився б, якби простір не закінчився.
Тож аргумент про пам’ять працює навпаки, ніж його розповідають на нарадах. Носити IPv6 дешевше для твого FIB, ніж носити IPv4, і щороку стає дешевше, коли ринок передачі ріже ще один /16 на шістнадцять /24.
А стрибки CPU, на які люди справді натрапляють, не стосуються ні того, ні іншого. Сучасний роутер пересилає обидва сімейства в кремнії на швидкості лінії. Боляче робить усе, що зіштовхує пакет із цього шляху в площину керування, яку RFC 6583 називає «a ‘slower’ software process running on a general purpose processor». Цей процесор розраховували під протоколи маршрутизації. Ніколи під трафік.
Дві речі зіштовхують туди пакети. Перша: заголовки розширень. Вони є ланцюжком, а не фіксованим блоком, тож пристрій, якому потрібні порти четвертого рівня для ACL чи хешу ECMP, мусить пройти список змінної довжини, щоб їх знайти, а заголовок Hop-by-Hop Options «may be examined or processed by any node along a packet’s delivery path». На багатьох пристроях це означає, що пакет іде на процесор.
Друга: Neighbour Discovery. /64 охоплює трильйони адрес, які ніколи не буде призначено, тож сканування такого змушує роутер розпізнавати адреси, яких не існує. RFC 6583 існує саме через це й називає це відмовою в обслуговуванні.
Обидві мають відомі відповіді. Фільтруй Hop-by-Hop на межі, обмежуй частоту ND, обмежуй кеш сусідів. Жодна з них не є причиною, чому протокол повільний. Вони є причинами, чому повільний неналаштований роутер, а це вказує туди ж, куди й решта цього допису.
Тепер зваж мілісекунду проти альтернативи, яку ти насправді розгорнув: пристрій трансляції зі станом на шляху кожного з’єднання, що тримає таблицю сесій і деякі з них просто ламає. Ніхто не буксував двадцять років через мілісекунду.
«IPv4 довкола повно, його можна просто купити».
Можна. Так і виглядає дефіцит. Блоки, роздані задарма в 1990 році, тепер переходять з рук у руки приблизно по 20 $ за адресу, а AWS бере 43,80 $ на рік за кожну, яку ти використовуєш.
Ринок чогось не доводить, що цього повно. Він доводить, що хтось придумав, як брати з тебе гроші за дефіцит.
Ніхто ніколи не збирався їх змушувати
У Британії немає жодної політики щодо цього, і ніколи не було.
Спроба була. 6UK створили у 2010 році з 20 000 £ стартових грошей від Department for Business, Innovation and Skills, за підтримки Вінта Серфа, з LINX, AAISP, Timico й Easynet за спиною. У грудні 2012 року її директори-волонтери пішли у відставку на річних зборах, до правління ніхто не балотувався, і її ліквідували. Її прощальний вердикт: стимулів вільного ринку недостатньо, «one factor appears to dominate IPv6 adoption rates, namely government support,» і «countries with hands-off governments fall behind.»
Чотирнадцять років по тому саме це й сталося. UK IPv6 Council досі працює, але форум не є важелем.
Порівняй зі Сполученими Штатами, де меморандум OMB M-21-07 вимагав, щоб 80 % федеральних активів з IP працювали лише на IPv6 до кінця 2025 фінансового року. Відомства цього не виконали. Але в них усе одно було число, яке можна не виконати, дата, до якої його не виконати, і хтось, хто мусить стати й пояснити невиконання. Тут нема чого не виконувати, тож ніхто ніколи нічого не мусив пояснювати.
Британський уряд не вимагає IPv6 у власних закупівлях жодним змістовним чином. Ofcom його не вимірює. Жоден регулятор про нього не питає. І тому, як і слід було чекати, www.nhs.uk і www.hmrc.gov.uk його не мають, тоді як www.gov.uk має. А www.gov.uk має його лише тому, що обслуговується через Fastly, який увімкнув IPv6 роки тому від чужого імені.
Я вже писав про те, що стається, коли ніхто не тримає контракту над галуззю: механізми, які працюють, виявляються тими, які хтось із ресурсами вирішує експлуатувати, а якщо ніхто не вирішує, десятиліття нічого не відбувається. IPv6 у Британії знову повторює цю закономірність, навіть без голосування членів наприкінці.
І не те щоб ніхто не помітив
Відсутність вимоги розчаровувала б, якби це пройшло непоміченим. Але не пройшло.
Держава розібралася, що робить NAT операторського рівня, і ухвалила про це закон. Парламент подивився прямо на проблему, зрозумів її достатньо добре, щоб написати про неї закон, і написав закон, що пристосовується до поломки. «Вимагати від них розгорнути протокол, який її усуває» або ніколи не пропонували, або запропонували й облишили.
Тож ми країна, чия заявлена позиція полягає в тому, що атрибуція IP достатньо важлива для антитерористичного законодавства, і яка не просить жодного провайдера зробити безкоштовну річ, що її відновлює. Шахрайство, захоплення облікових записів, переслідування, погрози вбивством, передачі справ про насильство над дітьми й тероризм усі приходять до мережі доступу з тим самим запитанням, і для багатьох британських з’єднань чесна відповідь звучить як «одне з цих кількох сотень домогосподарств».
National Cyber Security Centre є частиною GCHQ і публікує настанови щодо дуже багатьох речей. Він ні від кого не вимагає IPv6. Ніхто в Британії не вимагає.
Щоправда, www.ncsc.gov.uk і www.gchq.gov.uk обидва відповідають по IPv6. Як і Internet Watch Foundation. Усі троє тому, що сидять за Cloudflare, який увімкнув його для всіх за замовчуванням. www.police.uk не має жодного.
І що це означає для сімнадцяти
Сімнадцять із сорока провайдерів у цьому дописі продають з’єднання без IPv6, і приблизно половина будівельників повного оптоволокна садять клієнтів за NAT операторського рівня.
Я не звинувачую жодного з них у злочині, і ніхто в тих будівлях на злочин не сподівається.
Але з’єднання за NAT операторського рівня без IPv6 неможливо звести до абонента. Це ніхто не заперечує. IETF записав це у 2011 році, Europol у 2016 і 2017 роках, парламент у 2015 році, і все це опубліковано ще до того, як більшу частину цього обладнання купили. Альтернатива була безкоштовною й доступною весь цей час.
Ось що означає «колись ми дійдемо до IPv6», якщо простежити це до кінця.
Що з цим робити, конкретно
Коротко, бо нічого з цього не складне. У цьому вся суть допису.
Якщо ти купуєш зв’язок: впиши IPv6 у тендер як вимогу «пройшов/не пройшов», а не як «було б добре». Вимагай нативний подвійний стек і делегований префікс, письмово, і питай, якого розміру.
Якщо відповідь одна /64, питай далі. RFC 6177 поховав цей варіант у 2011 році: видати домашньому майданчику один /64 «precludes the expectation that even home sites will grow to support multiple subnets», і «strongly intended that even home sites be given multiple subnets worth of space, by default».
Чого він не зробив, так це не назвав розміру. Він скасував старий загальний /48, сказав, що вибір «is an issue for the operational community», і мимохідь кинув один приклад: домашнє значення за замовчуванням «of less than /48, such as a /56».
Оператори відповіли самі. RIPE-690 є їхнім власним документом практики, і він прямий. По /48 кожному, якщо хочеш простий план. /48 для бізнесу і /56 для житлових, якщо хочеш прагматичний. Усе довше за /56 «strongly discouraged», а /64 не відповідає стандартам IPv6 і зламає клієнтські LAN.
Тож підлога становить /56, і це власне число IETF, а не чиясь уподобанка. Sky видає по одному кожному абонентові з 2016 року. Zen видає /48, тобто 65 536. Бізнесу не варто погоджуватися на менше за /48.
Якщо провайдер каже тобі, що /48 на дім надмірно, британський провайдер робить це роками, поки той ще визначався зі своєю позицією.
Якщо в тебе є номер AS: у тебе, мабуть, уже є /29, який ти ніколи не анонсував. Перевір.
AS=AS20712 # your AS number
ORG=$(whois -h whois.ripe.net "$AS" | awk '/^org:/{print $2; exit}')
# what IPv6 the registry has already given you
whois -h whois.ripe.net -- "-i org $ORG" | grep -i '^inet6num'
# what you are actually announcing of it
whois -h whois.ripe.net -- "-i origin $AS" | grep -i '^route6'
Якщо перша команда виводить префікс, а друга нічого, ти один із 463.
Анонсуй його, переведи на подвійний стек свою межу й один внутрішній VLAN і постав AAAA на один публічний сервіс. Це два тижні роботи для одного інженера, і це перетворює твою організацію зі статистики в таблиці вище на ту, що почала.
Якщо в тебе вебсайт: перевір наявність запису AAAA. Якщо ти за CDN, це, мабуть, перемикач, який можна ввімкнути сьогодні після обіду безкоштовно. Якщо він вимкнений, його хтось вимкнув.
Якщо ти продаєш керовані послуги: впиши IPv6 у стандарт збирання й шаблон детального проєкту, один раз, і кожен клієнт після цього отримуватиме його за замовчуванням. Нікому не треба буде про нього просити, бо про TLS теж ніхто не просить.
Якщо ти інженер, який ніколи цього не робив: збери лабораторію сьогодні ввечері. Приблизно 90 % мого власного трафіку йде через нативний IPv6, і це найменш подієва річ у моїй мережі. Візьми тунель або VPS з /64, повісь адреси на речі, зламай, полагодь. Потрібен один вечір, щоб це перестало лякати, і це найдешевше, що ти можеш зробити для своєї кар’єри цього року.
Запитання, на які я не можу відповісти
Усе вище я можу тобі показати. Ця частина про те, що я постійно кручу в голові, і на жодне з цього в мене немає чистої відповіді.
Чому одні можуть, а інші ні?
Це запитання найважливіше, і дані роблять його дивнішим, а не яснішим.
Sky і Virgin Media продавали широкосмуговий доступ в одній країні, під одним регулятором, в один час. Одна завершила у 2016 році. Інша з 2010 року каже «when we are ready». Sainsbury’s і Tesco сидять на одному CDN, на продукті, де подвійний стек увімкнено за замовчуванням, і в одного IPv6 є, а в іншого немає. Норвегія і Британія купують у тих самих виробників, і 66,9 % норвезьких мереж несуть IPv6 проти 42,3 % наших.
Кожен зовнішній чинник, на який можна було б звалити провину, у цих парах однаковий. Та сама країна, ті самі постачальники, те саме обладнання, ті самі клієнти, те саме десятиліття, той самий регулятор, ті самі гроші. А результати протилежні.
Тож причина не в обставинах. Вона всередині будівлі. Десь у Sky була людина, яка зробила це своєю справою і три роки продовжувала вважати це своєю справою. В інших місцях такої не було, або була, але нікому над нею не було діла. Це і є вся змінна, і вона не технічна.
А це незручна відповідь, бо її не закупиш і не впишеш у стратегічний документ.
Може, справа в навчанні?
Почасти, і менше, ніж ти думаєш.
Подивися ще раз на 463 організації, що тримають IPv6, якого ніколи не анонсували. Хтось у кожній із цих будівель знав достатньо, щоб знати, що він потрібен, знав, кого попросити, заповнив форму й отримав виділення. Знання були, а доведення до кінця не було.
Навчання доводить інженера до того, що він може. Воно не доводить його до того, що його змусять. Ніхто ніколи не отримав поганої оцінки за те, що не розгорнув IPv6. Ніхто ніколи не втратив через це контракт. Доки щось із цього не стане правдою, навчання йде в купу до всього іншого, що хтось вивчив на курсі й ніколи не застосував.
Скільки ще, доки ми всі на ньому не опинимося?
Тут я можу назвати число, і воно гірше, ніж я очікував.
Google вимірює частку власних відвідувачів, які приходять через IPv6, з 2008 року. Якщо брати середину серпня кожного року, щоб порівнювати однакове з однаковим:
Ми не прискорюємося до фінішу. Ми сповільнюємося, не дійшовши до половини. Цей рік додав 1,1 пункту, найменший приріст за десятиліття, проти 6,6 пункту за рік до серпня 2017 року.
Продовж пряму з останніх трьох років, і світ досягає 100 % у 2049 році. Продовж пряму лише з цього року, і це 2073 рік. Жодне з цього не є прогнозом. Крива, що вирівнюється, не доходить до верху сама собою взагалі. Вона застрягає десь на шістдесяти, і решта ніколи не зрушить, бо мережі, які не зробили цього до того часу, це саме ті, яких ніщо ніколи не збиралося зрушити.
Я був би радий помилитися. Число ставало меншим щороку, коли я на нього дивився.
Чи потрібен нам закон?
Щодо цього я вагався найбільше, і зупинився на «не той закон, за який люди хапаються».
Проти мандату: американці ухвалили найсильніший з усіх, які хтось має, і не виконали його. Кінцевий термін ще не є розгортанням.
За: прощальний вердикт 6UK у 2012 році полягав у тому, що стимулів вільного ринку недостатньо і що позаду опиняються країни з урядами, які ні в що не втручаються. Чотирнадцять років британських даних із ними погоджуються.
А ось частина, яка все вирішує. Ця країна вже ухвалювала закон щодо цієї проблеми, просто ухвалила його в неправильному напрямку. Ми були готові ухвалити закон, щоб пристосуватися до спільного використання адрес. Ми ніколи не були готові ухвалити закон, щоб його прибрати.
Я просив би не заборони й не цільового показника, а бельгійського інструменту, описаного раніше: жорсткої межі того, скільки абонентів можуть ділити одну адресу. Йому не потрібні нові адреси, він нікого не виштовхує з ринку і працює на економіці, а не на чиїхось добрих намірах.
Мандат сам по собі дає одну корисну річ, і це не розгортання. Це названа людина, яка мусить пояснити невиконання. У нас такої ніколи не було.
Як же тоді ми так швидко перейшли на IPv4?
Тому що хтось міг вимкнути старий.
Порівняння точне, і майже ніхто його не робить. ARPANET працював на Network Control Program, який адресував хости 8 бітами, 6 на вузол і 2 на хост, тож 64 вузли по 4 машини, 256 хостів загалом. До кінця 1970-х це очевидно було замало, і відповіддю став новий протокол із більшою адресою. Та сама проблема, що в нас зараз, на сорок із гаком років раніше.
Джон Постел опублікував план переходу у листопаді 1981 року. У березні 1982 року Міністерство оборони США оголосило TCP/IP своїм офіційним стандартом. Обидва протоколи працювали поруч, і 1 січня 1983 року NCP вимкнули. Хости, які не перейшли, втратили доступ до мережі. Вінт Серф пригадує значки «I survived the TCP/IP switchover», які потім носили ті, хто через це пройшов.
Чотирнадцять місяців від плану до дня перемикання.
Тепер порахуй, що зробило це можливим. Приблизно кілька сотень хостів, а не чотири мільярди. Одна мережа, а не всі мережі. Один фінансувальник, якому належала кожна машина в ній і який платив зарплату кожному, хто до них торкався. Одна організація, здатна призначити дату і, ось що важливо, здатна змусити старий протокол перестати працювати в цю дату.
Нічого з цього зараз не існує, і в цьому вся відповідь. IPv4 переміг не тому, що перехід був легким. Він переміг тому, що був хтось у позиції покласти край суперечці.
Сьогодні в такій позиції нікого немає. Немає органу, який може вимкнути IPv4, і ніколи не буде. А це означає, що цей перехід не можна завершити так, як завершили попередній: його можна завершити лише тим, що кілька тисяч організацій кожна сама вирішить потурбуватися.
За цьогорічними числами це виходить на 2073 рік. Через дев’яносто років після дня перемикання.
Колись ми робили речі як слід
Стандарт є тим, чого дотримуєшся, коли ніхто не перевіряє. Ось і все. Для цього немає інспектора, немає сертифіката, немає аудитора, який приходить і просить показати таблицю маршрутизації, і двадцять років тепер точно показали, що ця країна робить з обов’язком, який ніхто не примушує виконувати.
Ми його кидаємо, а потім купуємо щось, щоб закрити діру.
Ніщо з цього не є технічним провалом, і я не вдаватиму, що є. Британія може робити цю роботу. Навички тут, обладнання тут, адресний простір виданий і лежить в обліковках, за які ми вже платимо. Зник інстинкт робити роботу як слід, бо це робота, без доплати за це і без того, щоб хтось стояв над тобою й змушував.
Спитай, що насправді це зупиняє, і вийдеш на гроші, але не так, як люди мають на увазі.
NAT операторського рівня має замовлення на закупівлю. Він має постачальника, комерційну пропозицію, знижку, договір підтримки й дату продовження. Він потрапляє в план капітальних витрат, амортизується п’ять років, і чиєсь ім’я стоїть під бізнес-обґрунтуванням. Його впровадження є видимою річчю, на яку менеджер може показати під час атестації.
У IPv6 нічого з цього немає. Ні рахунку, ні постачальника, ні продовження, нічого, що можна вписати в бюджет, і нічого, що хтось видимо купив. Це просто робота, зроблена як слід людьми, які знають, що роблять, без жодної віддачі в цьому кварталі. Нікого в цій галузі ніколи не підвищили за річ, яка ніколи не з’являлася в бюджеті.
Тож дешевший варіант програє, щороку, двадцять років. Не тому, що хтось зважив і обрав неправильно, а тому, що тут виросла управлінська культура, яка бачить лише ті частини інженерії, що приходять із цінником. Дешевизна ніколи не була перешкодою. Перешкодою було те, що за це не виставиш рахунку. Так виглядає бізнес, коли він перестає дбати про стандарти й починає дбати лише про те, що можна вписати в рахунок-фактуру, і цей вибір роблять люди, яким платять достатньо, щоб вони знали краще.
А ще є те, що нам продали замість адреси, і це мало б злити людей більше, ніж злить.
Інтернет збудували так, щоб будь-яка машина могла дістатися будь-якої іншої напряму. Не деталь проєкту. Сам проєкт. Саме тому будь-хто з підключенням та ідеєю міг виставити щось, до чого міг дістатися весь світ. Посади клієнта за спільну адресу, і цього не стало. Ти можеш питати, але ніколи не можеш відповідати. Ти споживач чужих сервісів, назавжди, і ніколи не постачальник власних.
Це не прикрий побічний ефект дефіциту. Це перебудова архітектури, і вона влаштовує всіх, хто її продає. Камера, якій тепер потрібна хмара виробника. Віддалений доступ, якому тепер потрібен чийсь ретранслятор. Річ, яку люди колись запускали вдома, а тепер це щомісячна підписка. Кожне з цього означає, що когось, хто володів річчю, перетворюють на того, хто її орендує, а з’єднання тихо понижують із місця в інтернеті до вікна в чийсь чужий.
Ми віддали середину інтернету жменьці компаній на іншому континенті, а потім стояли й дивувалися, що він став централізованим. Не можна покладатися на себе, маючи з’єднання, яке не дає тобі хостити хоч щось.
Покладатися на себе: ось до чого я постійно повертаюся, бо ця країна перестала цього від себе чекати. Інстинкт тепер полягає в тому, щоб чекати. На постачальника, регулятора, грант, мандат, клієнта, який подзвонить і попросить. Ніхто з них не прийде. Немає ринкового сигналу на підході, немає політики в роботі, немає кінцевого терміну, невиконання якого комусь доведеться пояснювати.
Тож усе лишається там, де було весь цей час. Безкоштовне виділення, що лежить в обліковому записі реєстру з назвою твоєї компанії, і два тижні між тобою і правильно зробленою роботою.
Ніхто не прийде тебе змушувати. Саме тому це й рахується.
Ти можеш перевірити, чи це твоя будівля. Скрипт лежить в архіві на початку допису.
Джерела
Усе нижче отримано 27 серпня 2026 року.
Дані, з яких я робив виміри. Кожне моє число походить звідси. Вони безкоштовні, публічні, і всю роботу можна повторити за пообідню пору.
- Файли делегування реєстрів, по одному на кожен регіональний реєстр: RIPE NCC, APNIC, ARIN, LACNIC, AFRINIC. Файл RIPE згенеровано 26 серпня 2026 року, решту 27 серпня 2026 року.
- Дампи таблиці маршрутизації RIPE RIS,
riswhoisdump.IPv4.gzіriswhoisdump.IPv6.gz, згенеровані о 18:06 UTC 27 серпня 2026 року. - REST-інтерфейс бази даних RIPE, для організації за кожним номером AS.
- Публічний DNS, для перевірки AAAA, звіреної з другим резолвером.
Чужі виміри.
- Google IPv6 statistics — нативний IPv6 за країнами серед власних відвідувачів Google, дані станом на 25 серпня 2026 року.
- APNIC про продуктивність IPv6 і про хибні уявлення щодо безпеки IPv6 — виміряна картина, а не форумна.
- Ціни ринку передачі IPv4, перша половина 2026 року, підсумок аналізу CircleID щодо угод із публічними цінами.
Стандарти. Прибудови, в порядку публікації.
- RFC 3056 — автоматичне тунелювання 6to4, лютий 2001 року.
- RFC 3701 — план згортання 6bone, який призначив його вимкнення на 6 червня 2006 року.
- RFC 7526 — визнання застарілими anycast-ретрансляторів 6to4 і переведення їх у Historic, травень 2015 року.
- RFC 4864 — що NAT дає і чого не дає, і чому брандмауер, який, як люди думають, у них є, це «an arbitrary artifact», 2007 рік.
- RFC 4941, RFC 7217 і RFC 8981 — тимчасові й непрозорі адреси, через які IPv6-адреса пристрою не є стабільним ідентифікатором.
- RFC 801 — план переходу NCP/TCP Джона Постела, листопад 1981 року, що призначив день перемикання на 1 січня 1983 року.
- RFC 1883 — оригінальна специфікація IPv6, грудень 1995 року.
- RFC 6333 — DS-Lite, 2011 рік.
- RFC 6056 — рандомізація порту джерела, захист, який послаблює CGN, 2011 рік.
- RFC 6269 — Issues with IP Address Sharing, червень 2011 року. Власний каталог IETF того, що ламає CGN, зокрема журналювання зловживань, штрафні бокси, чорні списки, рандомізацію портів і простежуваність.
- RFC 791 і RFC 8200 — два формати заголовків і чому IPv6 відмовився від контрольної суми, змінної довжини й фрагментації на льоту.
- RFC 6583 — вичерпання кешу Neighbour Discovery на /64 і поділ на площину пересилання й площину керування, який вирішує, що коштує роутеру процесорного часу.
- RFC 6177 — скільки адресного простору має отримувати кінцевий майданчик, 2011 рік. Скасовує загальний /48 з RFC 3177, виключає один /64 і передає саме число операційній спільноті.
- RIPE-690 — власна відповідь європейських операторів на це запитання, жовтень 2017 року: /48 або /56 кінцевому користувачеві, ніколи /64.
- RFC 6302 — журналювати порт джерела, часову позначку й протокол, 2011 рік.
- RFC 6598 — спільний адресний простір, 2012 рік.
- RFC 6877 — 464XLAT, 2013 рік.
- RFC 6888 — вимоги до NAT операторського рівня, 2013 рік.
- RFC 7021 — вплив NAT операторського рівня на застосунки, 2013 рік.
- RFC 7422 — детерміноване відображення, щоб урізати журналювання CGN, 2014 рік.
- RFC 7597 і RFC 7599 — MAP-E і MAP-T, 2015 рік.
- World IPv6 Launch, 6 червня 2012 року.
- Безкоштовний тунельний брокер Hurricane Electric — звідки багато хто з нас отримував IPv6, поки наші власні провайдери його не мали.
Закони й політика.
- Cyber Security and Resilience (Network and Information Systems) Bill 2024-26 — довідка House of Commons Library щодо законопроєкту, який включив би провайдерів керованих послуг до NIS Regulations.
- Counter-Terrorism and Security Act 2015, section 21 — зберігання відповідних інтернет-даних і пояснювальні примітки.
- Europol, жовтень 2017 року — правоохоронці закликають покінчити з NAT операторського рівня, з цифрами 90 % для мобільного й 50 % для фіксованого зв’язку.
- Меморандум OMB M-21-07 — вимога федерального уряду США щодо переходу лише на IPv6, листопад 2020 року.
- Online Safety Act 2023.
- Europol EC3, Carrier Grade NAT and crime attribution online — презентація Грегорі Мун’є на RIPE 74, з опитуванням правоохоронців ЄС у серпні 2016 року, прикладами справ і бельгійським кодексом поведінки та його результатами.
- NCMEC CyberTipline data — обсяги повідомлень і передач за 2025 рік.
- A Multi-perspective Analysis of Carrier-Grade NAT Deployment, ACM IMC 2016 — незалежний вимір використання CGN мобільними й фіксованими провайдерами.
- Схема оплати RIPE NCC 2026 — 1800 EUR за обліковий запис LIR, фіксовано.
Постачальники, їхніми власними словами.
- Akamai, червень 2022 року — подвійний стек за замовчуванням, і клієнтам доводиться від нього відмовлятися.
- AWS, 2023 рік — плата за публічну IPv4-адресу і чому.
Репортажі й записи.
- Власний опис Sky на RIPE Labs — як перевели п’ять мільйонів користувачів.
- ISPreview, вересень 2016 року — Sky завершує розгортання.
- CircleID, вересень 2016 року — Jim Bound IPv6 Award.
- ISPreview, грудень 2012 року — 6UK ліквідує себе.
- Опитування ISPreview щодо IPv6 і CGNAT в альтнетів — квітень 2024 року, оновлене до березня 2025 року.
- ISPreview про випробування IPv6 у Plusnet, листопад 2023 року — випробування 2011 року, зірваний запуск 2020 року і зауваження, що BT і Plusnet постачають майже ідентичні роутери.
- Трекер британських мобільних мереж та IPv6, який веде спільнота — на основі повідомлень користувачів, а не офіційний, і джерело того, які мобільні мережі видають IPv6 сьогодні.
- havevirginmediaenabledipv6yet.co.uk — хронологія Virgin Media, від 2010 року до сьогодні.
- Internet Society, вересень 2016 року — Sky на 90 % бази, кожен абонент отримує /56.
- Internet Society, вересень 2016 року — розповідь Рона Брурсми про перехід із NCP на TCP/IP у 1983 році, зокрема про межу в 256 хостів і що сталося з тими, хто пропустив кінцевий термін.
- The Register, січень 2013 року — тридцять років від дня перемикання і значки, які люди потім носили.
- UK IPv6 Council.